У тиші гірського лісу, далеко від фронтових обстрілів, десятки дітей діляться історіями, що можуть розбити серце.
Вони — учасники унікального літнього табору, організованого для тих, чиї рідні зникли безвісти під час війни. Це не просто канікули, а колективна терапія для душ, які живуть у нестерпній невідомості.
За офіційними даними, понад 70 тисяч українців вважаються зниклими безвісти. Історія кожної дитини тут є свідченням невимовного болю, що залишається після того, як зникає надія.
Невизначеність як травма
15-річний Діма розповідає про свого тата, який пішов на фронт у перші дні повномасштабного вторгнення.
Він згадує останню розмову: тато промовив: “Я зроблю все, щоб ти міг жити нормальним життям”.
Остання звістка від батька прийшла у вигляді відео, де він пив чай у лісі, з обіцянкою зателефонувати завтра.
Але дзвінка не було. Діма, який до останнього сподівався, що тато в полоні, зіткнувся з тим, що російські військові давали суперечливі свідчення про його долю. Ця невизначеність є однією з найважчих травм для дітей.
Фото: Unsplash
— Вони живуть ніби у замороженому стані. Не можуть планувати майбутнє, бо не знають, що воно принесе, — пояснює головна психологиня Gen.Ukrainian, організації, що створила цей табір, Вануї Мартиросян.
Вона зазначає, що діти уникають сліз, бо “бояться, що якщо заплачуть — плакатимуть вічно”.
Зцілення через спілкування та творчість
У таборі дітям допомагають проживати їхній біль. Щодня проводяться сесії групової терапії. Психологиня Олена показує дітям колірну шкалу емоцій, що допомагає їм висловити свої почуття.
Вони малюють, і багато робіт зображують щасливі родини та домашніх тварин. Семирічний Захар назвав свою картину Тато повертається додому, зобразивши чоловічків у кольорах українського прапора.
Фото: Unsplash
16-річна Настя з Харкова, чий тато зник рік тому, зізнається, що пам’ятає лише хороші моменти. Вона зберігає спогади про його доброту та спільну любов до солодощів.
Сподіваюся, ми ще створимо нові спогади разом, — каже вона.
Масштаби трагедії
Засновниця Gen.Ukrainian Оксана Лебедєва підкреслює, що табір показує дітям, що вони не самотні у своєму горі.
Групова терапія — найголовніша, бо так діти розуміють, що не самі зі своїм болем, — каже вона.
Вона визнає, що масштаб проблеми величезний, адже мільйони українських дітей травмовані війною. Ця гуманітарна катастрофа вимагає постійної уваги та підтримки.
Фото: Unsplash
У таборі діти можуть відчути безпеку, нарешті добре виспатися без гучних звуків повітряної тривоги та просто весело провести час, адже, як каже Вануї, для зцілення важливо рухатися.
Але коли настає час прощання, сльози з’являються знову. Це сльози болю, але також і сльози вдячності за шанс відчути себе зрозумілим і частиною великої родини, об’єднаної спільною трагедією та надією.
Раніше ми розповідали, як дитячий садок може допомогти російськомовним дітям засвоїти українську мову та полюбити її.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!