Уяви, ти займаєшся якимось спортом для свого задоволення, а потім з його допомогою рятуєш життя людей. Так веловолонтери у Херсоні розвозили допомогу людям, приєдналися до Червоного Хреста, а зараз виїздять на “прильоти”.
Веловолонтери Іван Алексєєв та Ніна Вінниченко розповіли Суспільному про роботу в окупації, допомогу Червоному Хресту та реакцію військових РФ.
У загоні веловолонтерів було до 20 осіб. Вони знали одне одного, неодноразово були учасниками різних велозмагань. Але під час повномасштабного вторгнення об’єдналися для допомоги людям.
Іван Алексєєв на початку повномасштабної війни вивіз матір до Чернігова, а сам повернувся до Херсона. Він хотів бути корисним, тому вирішив своє уподобання поєднати з допомогою людям.
— Я вирішив спробувати допомагати людям тим, що я можу — перевозити.
Перевозити якісь речі, допомогу, ліки з одного місця до іншого місця, бо люди боялись вийти, — згадує чоловік.
Він прийшов до Червоного Хреста та запропонував допомогу, але в організації спершу скептично до цього поставилися. Тоді Іван зібрав знайомих велосипедистів, щоб показати, на що вони здатні.
— Я кинув клич: “Приїжджаємо допомагати Червоному Хресту”. Нас зібралось десь десятеро осіб з сумками, пакетами. Я пояснив, що ми будемо розвозити гуманітарну допомогу, — розповідає Іван.
Представники Червоного Хреста сильно здивувалися, але велосипедисти взяли пакунки й роз’їхалися.
Іван не вважає себе організатором, каже: це самоорганізація. Найактивнішим для них був травень. Чоловік постійно їздив через блокпости на Острів, в Антонівку і до Білозерки.
— З велосипедистів туди мало хто їздив. Завжди брав із собою бейджик, він завжди допомагав, — згадує Іван.
На блокпостах російські військові влаштовували ретельні перевірки, шукали допомогу з Америки. Адже були впевнені, що велосипедистам допомагають США.
Ніна Вінниченко теж розповідає про ретельні перевірки, які влаштовували окупанти. Вона була однією з чотирьох веловолонтерок, зараз залишилася єдиною жінкою.
За її словами, найжорсткіші перевірки були на Острові. Люди там не хотіли отримувати допомогу від росіян.
У мене була жінка за 80 років, яка неймовірно раділа, що то не російська гуманітарка, — згадує Ніна.
Жінка каже, що багато людей просили просто поговорити з ними. Їм була потрібна також моральна підтримка.
Зараз у Херсоні залишилось шестеро веловолонтерів, багато виїхали, коли почалися сильні обстріли міста. Ті, хто залишились, пройшли курси в загоні швидкого реагування та виїжджають тепер на “прильоти”.
— Перед деокупацією, крім того, що ми їздили як волонтери, ми ще отримували знання — вчилися рятувати життя. Ми показали, на що здатні, тому для керівництва Червоного Хреста стали дуже цінними кадрами, — каже веловолонтер.
Люди в Херсоні допомагали не тільки одне одному, а й українським військовим. Раніше ми розповідали історію херсонських партизанів.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!