Найбільше підіймає настрій, коли чуєш, що уразив ворожу техніку! Історія комбата про бойові завдання

Військовий Іван Морозовський за роки своєї служби встиг побувати на багатьох гарячих напрямках. Воює він не один рік, але каже, що після 24 лютого 2022 року все кардинально змінилося.

Чоловік був командиром батареї 122-мм самохідної артилерійської установки 2С1 Гвоздика. Впевнений, що фундаментом успіху кожного командира є його особовий склад. Але це дуже відповідально, адже від твоїх рішень залежить життя людей.

Свою історію про військову кар’єру та складні бої він розповів для Армія.Inform.

Шлях у військовій кар’єрі

Ще у 2012 році Іван вступив до Кам’янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. За два роки вступив до Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Навчався на факультеті ракетних військ та артилерії до 2018 року.

Потім отримав посаду командира взводу у складі 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького, далі став старшим офіцером батареї 122-мм самохідної артилерійської установки 2С1 Гвоздика, а вже у 2019 році її командиром.

Іван був у Бахмуті, Світлодарську, Горлівці, Попасній, Ізюмі, Чорнобилі, Соледарі, Херсонській області, і це ще не весь список напрямків, де воював чоловік.

З 24 лютого 2022 року усе кардинально змінилося

За час своєї служби Іван неодноразово виконував завдання в районі ООС. Його перша ротація на Схід відбулася у 2019 році. Тоді він зі своїм підрозділом виконував бойові завдання в районі Бахмута та Світлодарської дуги. У 2020-2021 роках — на Попаснянському напрямку. А влітку 2021 року знову повернувся в район Бахмута.

Чоловік зазначає, що завдання під час ООС та повномасштабного вторгнення Росії кардинально відрізняються. Тоді наші війська оборонялися, завдавали удару у відповідь, коли була загроза життю та здоров’ю.

З 24 лютого 2022 року все кардинально змінилось. Я вперше побачив ворожу авіацію, яка бомбила наші позиції, наші міста та села. Росіяни буквально все рівняли із землею, — наголошує він.

За словами військового, міста, в яких він побував за часи своєї служби, майже всі зруйновані на 90%.

Коли розпочався повномасштабний наступ росіян, Іван уже був на Сході. Він та побратимами відразу почали виконувати завдання щодо виявлення та знищення сил ворога.

Через певний проміжок часу його підрозділ опинився на Горлівському напрямку, там воїни виконували бойові завдання чотири місяці. 

— Після цього нас вивели на відновлення боєздатності в Київську область під Чорнобиль, там ми охороняли державний кордон під Білоруссю, — коментує військовий.

Читати на тему

Побратими б’ються, і я до перемоги зброю не складу! Історія військового про бої, тяжкі поранення та повернення до служби

Військовий розповів про свій досвід у боях на Київщині та Донеччині.

Про блискавичний контрнаступ на Харківщині та Залужного

Іван каже, що наше командування вдало та мудро спланувало звільнення Харківської області. Бригада Івана з іншими підрозділами виконували контрнаступальні дії, а ворог застосовував проти них усі види озброєння. Утім, коли росіяни зрозуміли, що наші бійці завдають нищівних ударів, почали тікати.

Наше командування продумало блискавичний контрнаступ з мінімальними втратами нашого особового складу і з максимальним ураженням живої сили та техніки противника. 

Я дуже сильно вірю і підтримую головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Мав честь познайомитися з ним особисто, це дуже сильна і грамотна людина, якому довіряють мільйони українців. Його накази наймудріші та найпродуманіші, — зазначає капітан.

Знову під Бахмут

Після звільнення Харківщини Іван із побратимами направилися на посилення українських військових до Бахмута. Говорить, що це найважчий напрямок з усіх, де він виконував завдання. Адже ворог зосередив там багато сили та техніки. Російське командування не шкодує своїх бійців, кидає їх на штурми малими групами. Коли ті помирають, відправляють нових.

— Ми працювали там цілодобово, іноді вдень відпочивали всього по дві-три години. Решта часу — постійні виїзди, завдавали вогневого ураження із САУ по позиціях окупантів, їхній техніці. Все відбувалось дуже активно: відпрацювали по одній цілі — відразу перемістилися, так по колу, — згадує військовий.

Акцентує, що росіяни використовували проти них навіть заборонені Женевською конвенцією боєприпаси.

Пізніше бригаду перевели під Херсон, але в грудні 2022 року, через певні сімейні обставини, Іван змінив місце служби. Зараз він служить у Хмельницькому РТЦК та СП. Під час служби в 30-й бригаді Іван зустрів свою майбутню дружину. Вона теж військовослужбовиця цієї бригади. У листопаді минулого року вони одружилися.

Іван має кілька нагород за виконання бойових завдань: орден Данила Галицького та орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Але зазначає, що не любить про них говорити, бо є воїни, які зробили більше, ніж він.

Настрій підіймається, коли горить ворожа техніка

Іван досі підтримує зв’язки зі своїми побратимами. Деякі досі називають його комбат. 

Дуже відповідально бути командиром, адже держава, командування доручають тобі людей, техніку, за яких ти повинен відповідати, підтримувати їх у постійній бойовій готовності. 

Проте він наголошує, що насамперед треба налагодити взаємодію між підлеглими і командиром, заробити в них авторитет і довіру до себе, до своїх рішень. Інколи доводиться швидко ухвалювати рішення, після чого постійно думаєш, чи правильно усе зробив.

Іван каже, що усі його рішення були вдалими. У підрозділі не було втрат і техніка ціла. Чоловік переконаний, що найкраще бойового духу додають повідомлення про знищення техніки та особового складу ворога.

— Коли ти відпрацьовуєш і чуєш в радіостанцію або бачиш на екрані, як підривається ворожа техніка, розумієш, що вдалося зупинити просування колони окупантів та допомогти своїм побратимам, це найбільше підіймає настрій, — запевняє капітан. Він додає, що майже усі в його батареї отримали державні нагороди, він пишається усіма підлеглими.

Наші військові захищають нас ціною свого здоров’я. Та навіть після отриманих травм хочуть продовжувати воювати. Раніше ми розповідали історію військового Олександра Єліна, який мріє про протез, щоб тримати автомат.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!