У полоні проводили поетичні вечори. Як віра і рими врятували прокурора

Роман Рузавін каже, що в нашому житті й так забагато ненависті, тож розповідати про знущання росіян з нього не хоче. Додає, що він віруюча людина, тому хочеться говорити про позитивне, а не побиття палицею по обличчю та спині. Чоловік поділився своєю історією про полон і визволення з Новинами Донбасу.

Про “прийомку” у Горлівці і віру у визволення

У російському полоні Роман витримав 3 роки, 1 місяць і 5 днів. Додому зміг повернутися лише нещодавно, 6 травня 2025 року. Роман народився у Луганську, та згодом перебрався до Станиці Луганської. Хотів стати юристом, тож вступив до Харкова.

Під час навчання він поєднував право і віршування. Надихав на творчість і Харків, місцеві поетичні клуби, студентські містечка і атмосфера міста. Коли лютував кримінал, хлопець вирішив, що захищатиме справедливість.

У цьому житті складно зрозуміти, що добре, а що погано. Деякі вчинки бувають дуже неоднозначні. Але юриспруденція давала точні відповіді в законних і підзаконних актах.

Після навчання Роман потрапив до прокуратури, а невдовзі до обласного апарату. У суцільній бюрократії він не закинув вірші, а продовжував творити. Писав навіть на роботі! Згадує, як у 2014 році проросійські мітингувальники захоплювали прокуратуру.

Мені було огидно дивитися на те, як вони розвернули все в будівлі, вибили вікна і зламали апаратуру. Це було просто дико. Натовп дикий і невихований.

Після цих подій він виїхав з Луганщини. А у 2021 році долучився до ЗСУ. Починав у 53-й бригаді.

— Бігав із броніком і автоматом. Усі були молоді, міцні хлопці, а мені було вже 46 років. Але я старався. Коли ж прибув у частину — то займався більше юридичними питаннями, хоча посада була водій-електрик, — ділиться чоловік.

Наприкінці лютого 2022 ситуація стала помітно загострюватися. Росла кількість поранених і загиблих, росіяни рушили з окупованого Луганська. Тоді штаб бригади потрапив в оточення, а невдовзі — у полон.

Так почалася моя історія як полоненого. Було Старобешівське СІЗО, потім ІТТ, потім УБОЗ, потім Оленівка. Потім Донецьке СІЗО, Горлівка, а фініш цієї “тріумфальної ходи” в Торезі.

Читати на тему

Якщо покинемо їх, перестанемо бути людьми — історії трьох захисників

Історії українських військових, які пережили втрати, але не зламалися, борючись за свободу України.

Роман свідомо не згадує про найболючіші моменти з полону. Натомість розповідає про випадки підкупу російських інспекторів, постійні допити, а ще про камеру в Оленівці, в якій перебували 32 людей замість шістьох.

Спали по черзі. А з веселого можу згадати, як із хліба зробили шахи та шашки. Мені, як тому, хто не палить, дістався бонус — цукерки й посилка від сусідки по камері.

Хорошого, додає, було мало. Дні минали в повній антисанітарії, болі та муках. Одного разу начальник Оленівської колонії викликав Романа до себе, адже хотів подивитися на людину, що мала таке ж звання у прокуратурі. Той розпитував, чому Роман не лишився з окупаційною владою. За чесну відповідь спершу пригрозили посиленим режимом, а в Торезі розбили обличчя.

Я не можу ж присягати на вірність другий, третій, п’ятий раз різним народам. Але зрозумів, що після таких відповідей, до обміну я можу просто не дожити.

Найдовший період полону прийшовся на Горлівську колонію. “Прийомка” була особливо жорстокою. Порції їжі були більшими, ніж у Донецькій колонії, але під час їди постійно били. Радувала бійця лише бібліотека.

Аби не втратити віру у звільнення, чоловік вирішив підтримувати свій розвиток. У полоні вчив англійську, спілкувався з однодумцями та іншими вірянами, молився за звільнення всіх полонених і вчив християнські писання та істини.

Група полонених змогла влаштовувати поетичні вечори. Вибирали тему, і за тиждень складали вірші. Хотілося писати про свободу, а виходило про біль. Нині чоловік не знає, чим займатиметься далі. Можливо, вдасться поновитися на державній службі. Та, каже, якщо Бог захоче, аби він пішов у монастир — так і зробить.

Раніше ми розповідали про медикиню, яка виховала шістьох захисників України.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!