16 червня російські окупанти завдали двох авіаударів по Лисичанську. Одна з ворожих бомб влучила в будинок культури, куди місцеві мешканці приходили за гуманітарною допомогою. Того дня таку допомогу людям привезли два волонтери ГО Help people — Володимир та Дейв.
Володимир одразу дістав уламкові поранення, йому надали допомогу у тамтешній лікарні. Дейва ж врятувало те, що він пішов за адресою шукати людей, яких мав евакуювати. Та дорогою з Лисичанська до Бахмута у своєму мінівені ледь не попрощався з життям.
Дейву 55 років. Він не хоче називати свого прізвища. Донедавна чоловік мешкав у Києві. 16 років тому переїхав з Великої Британії, щоб вести бізнес в Україні. Його спеціалізація — виготовлення світильників. Чоловік розповідає, що складав їх із битого скла з підставками із закарпатського дуба і продавав вироби онлайн на міжнародній інтернет-платформі.
— Ми всі в Україні, й у нас у всіх війна. Звісно, я міг поїхати, бо роботи враз не стало. Але я лишився, — каже чоловік.
Ліхтарики, які виготовляв Дейв
Як став евакуаційним водієм
Зі столиці Дейв не поїхав. Каже, долучився до волонтерського центру на Оболоні й там щодня ходив плести маскувальні сітки. Але то було нудним заняттям для нього. Одного разу знайомі запропонували стати евакуаційним водієм. То було наприкінці березня. Дейв згадує — розгубився, бо не мав власної автівки для такої справи. Та у громадській організації сказали — авто буде, потрібні лише люди. І Дейв погодився.
— Я розпочав життя водія-волонтера з евакуації. Спершу було кілька пробних поїздок до Чернігова та Київщиною. Тоді — “бум”, і Краматорськ. От тоді вже я перебрався до Дніпра, щоб їздити на Донбас, — розповідає волонтер.
Фото: Ярослав Шейко
Спочатку поїздки Дейва були до Лимана та Костянтинівки. Запевняє: то було досить безпечно і без пригод — відвезти гуманітарку і на зворотному шляху заїхати за кількома адресами, щоб забрати з собою людей. Ба більше — пасажирів це навіть заспокоювало. Бо вже як іноземець зібрався їх везти, то все безпечно.
Крім того, Дейв трохи володіє російською.
— Для людей це було, наче VIP-обслуговування. Отже, якщо ви уявите, що замовили таксі й раптом приїжджає відомий таксист. Ото був я!
Це було добре — люди заспокоювалися, менше стресували й відволікалися, — каже Дейв.
Поїздка до Сєвєродонецька
А далі — Сєвєродонецьк. Цю поїздку Дейв назвав своїм baptism of fire — хрещенням вогнем.
— На щастя, доїхав до Лисичанська, щоб пройти через міст. Наступний блокпост порожній — нікого не видно. А потім влітають снаряди, і я, ніби у кіно як той хлопець, ховаюся біля машини.
Мені потрібно їхати до Сєвєродонецька, щоб евакуювати. Це якесь божевілля, і бомби, бомби, бомби, — згадує волонтер.
Того дня Дейву довелося таки від’їхати назад від місця обстрілу та в слушний момент таки проїхати до міста і забрати двох пасажирок. Загалом, за час своєї волонтерської праці Дейв запевняє: вивіз з небезпечних місць 198 людей. Це було до 16 червня — поїздка “дорогою життя” на Лисичанськ, яка обернулася на “дорогу до пекла”.
Поїздка до Лисичанська
— Це був четвер. Нас було двоє — я та Вова, інший водій з Києва. Було дві машини. Ми поїхали на Бахмут і мали довгий список людей, яких мали забрати біля будинку культури у Лисичанську. За навігатором, який працює офлайн, ми дісталися потрібного нам місця — там був центр гуманітарної допомоги.
Я кажу: “Вова, я від’їду мікроавтобусом і заберу людину тут поруч і пошукаю інших”. Я відходжу за ріг будинку і раптом — вибух! — каже чоловік.
Дейв згадує, місцеві сказали сильно того не лякатися, бо так часто буває. Та за хвилину вибух уже був більш потужний. Волонтер говорить: у центр гуманітарної допомоги, де були десятки людей, влучила мінімум одна бомба. Даху не було, купа людей опинилася під завалами.
Фото: Ярослав Шейко
— Я кричав “Вова”, бо не міг його знайти. Він був поранений — десь під землею в укритті. Він вийшов через п’ять хвилин, дякувати Богу. І раптом ми чуємо крик, що треба почати витягувати людей з-під завалів. Люди в крові, вкриті пилом — виглядає сюрреалістично, — каже Дейв.
Волонтер Володимир дістав уламкові поранення обличчя та ноги. Допомогу йому надавали в місцевій лікарні. Дейв був цілим та вирішив якнайшвидше забирати людей і їхати до Дніпра. Згадує: вдалося забрати тільки двох літніх людей. Того дня, хоч був цей страшний обстріл, багато відмовилися евакуюватися.
— Я оминув нафтопереробний завод і вже прямував до чергового блокпоста, там нікого не було. А далі я побачив, що довкола горять поля. Мабуть, спрацювала артилерія. Я все ж їду далі й тут чую позаду моєї машини — вибух, — згадує Дейв.
Водій згадує, як на повній швидкості намагався тікати, оминаючи усілякі перешкоди. Бо з дорожнього покриття стирчали ракети та снаряди. Ще трохи далі біля краю дороги — п’ять машин, знищених вогнем. Довелося сповільнити рух.
Коли я сповільнююсь, праворуч прилітає ракета. Вона вдаряє щось, і прямо крізь вікно на моїх очах — вибух. В правому оці нічого немає — усюди кров.
Фото від ГО Help people
Але в той момент я ще не усвідомлював, що це був, мабуть, найщасливіший момент у моєму житті.
Бо коли око боліло від уламків, я нагнувся за кермом і одразу дві кулі пролетіли в районі грудей, а одна в район голови й застрягла в сидінні! — каже чоловік.
Мінівен Дейва просто прошило кулями з обох боків. Поранення отримали й пасажири. На пустих колесах, зі зраненим оком водій зумів протягнути до найближчого блокпоста. Звідти його та пасажирів українські військовики доправили до лікарні у Бахмуті.
Фото: ГО Help people 
Фото: ГО Help people 
Фото: ГО Help people 
Фото: ГО Help people
На жаль, 85-літнього чоловіка, який хотів евакуюватися з Лисичанська, врятувати не вдалося. А Дейва разом з іншою пасажиркою евакуювали до Дніпра. Волонтера — одразу до офтальмологічної клініки. Та врятувати праве око не вийшло — уламки пошкодили зоровий нерв.
Тепер, через понад два тижні лікування, Дейв готовий повернутися до регулярних евакуацій. Його продірявлену машину вже відмили та відновили. Втім, дірки від куль у дверях ще нагадують про ту страшну поїздку “дорогою до пекла”.
Волонтери допомагають українцям евакуюватися, проте інколи люди наважуються робити це самостійно. Раніше ми розповідали історію жінки з Херсонщини, яку окупанти загнали на мінне поле під час евакуації.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!