Існує думка, що війна зупиняє звичне життя, ставить його на паузу. Можливо, це має сенс — поставити рутину на стоп та почати працювати у подвійному темпі. Не опускали руки українці навіть тоді, коли окупанти гримали зброєю прямо під Києвом.
Аби підтримати “нормальність” життя та прогодувати себе й ближніх, люди й під час активних боїв садили городину, збирали врожаї. Співзасновник одного садівничого кооперативу на Київщині, а також гендиректор компанії, що займається проектуванням рибних і креветкових ферм Любомир Гайдамака був одним із таких.
Журналістці УП.Життя Олені Барсуковій підприємець розповів про створення теплиці під канонаду вибухів у Київській області.
Він вирощував рибу, бо мріяв про це з дитинства: любив її та зачитувався книгами про водяних мешканців у шкільному віці. До війни планував вирощувати морських креветок: уже були й помпи готові, вода та корм. Але під час війни плани довелося відтермінувати.
— Ідея створити сільське господарство на основі теплиці для креветок виникла спонтанно у березні. Людям потрібно було щось їсти, а креветки нікому не були потрібні.
Він почав цю справу спільно зі своїми друзями. Спочатку була розсада, а потім і грядки. Завдяки його знанням та новітнім технологіям врожаю мало вийти в три-чотири рази більше, аніж на звичайних полях.
Садили під час обстрілів
Я вважаю, що треба боротися і жити. Посадив насінинку — і в тебе вже є заради чого жити наступні 3-4 дні, поки вона не проклюнеться. І так з кожною наступною, — ділиться підприємець.
Чоловік спільно з друзями та сусідами заповнювали теплиці все новими й новими розсадами, насінням. У кожну таку теплицю могло зайти три чи чотири людини.
Сам Любомир ділиться, що лише ця справа його й відволікала. А згодом це зрозуміли й усі його сусіди, які спочатку спостерігали за поведінкою підприємця з недовірою. І такі несуттєві речі раптом стали дуже значними у житті кожного з них.
Уже зараз на ділянці Любомира є не лише акваріум із японським коропом та фореллю, а й зелень, фрукти та овочі: огірки, помідори, кабачки, баклажани, базилік, інжир, полуниця та навіть банани.
Чоловік зізнається: захоплюється процесом вирощування всього живого. А ще — зібране у теплиці люди консервували та передавали на фронт військовим, малозабезпеченим, сусідам та пенсіонерам.
Супермаркет на городі
У майбутньому цей бізнес хочуть розширити, орендувати землю та побудувати ще кілька теплиць. Уже зараз усі учасники кооперативу отримують прибуток та продають однакову продукцію. Кооператив забезпечує лояльність при закупах для роботи працівників.
Коштом того, що ми маємо оборот і нас багато, ми більше гнучкі. Це наш зелений фронт — “городні війська”.
Таким чином чоловік прагне дати не лише якомога більше продукції харчування, а й робочі місця тим, кому це потрібно. У майбутньому він мріє відкрити цілий супермаркет на городі: наче заходиш у теплицю, платиш певну ціну та набираєш у свій кошик продукти просто з гілок.
Любомир вірить, що розвиваючи сільське господарство на місцях, українці наближають перемогу. Але нарікає: суспільство досі живе минулим, коли в 90-х роках кооператив вважався чимось незаконним.
Насправді кооператив — це взаємодія між людьми для перемоги. У нас усіх одна ціль — перемога.
Українські підприємці — герої на своїх місцях. Кожен, хто продовжує працювати та допомагати країні в таких складних реаліях. Підприємець Віталій Шакало годував херсонців в окупації.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми подіями!