Кожна незряча людина хотіла б мати друга, який допомагав би їй рухатись, вказував шлях та підтримував у складні моменти. Такими друзями стають собаки-поводирі.
Собака-поводир — це спеціально навчена тварина з певними навичками, яка допомагає незрячій людині у всіх сферах життя.
Пощастило мати такого друга, а точніше подругу Плюшу, 50-річному Сергію Гаврилюку. Хоч шукав він її довго, але тепер — найщасливіший.
Сергій родом із Новомосковська Дніпропетровської області. Він втратив зір унаслідок виробничої травми ще у 1989 році.
Чоловіку пощастило поїхати на лікування у США, де й дізнався про собак-поводирів. Відтоді мріяв колись отримати такого помічника.
(ілюстративне фото)
Щойно Сергій навчився працювати з інтернетом, почав шукати інформацію про собак-поводирів.
Чоловік розповідає, що знайшов різні благодійні організації, зокрема в Америці та Британії, де навчають таких собак. Потім їх безкоштовно передають незрячим людям, які є громадянами тих країн.
Іноземець може купити готового поводиря, проте це коштує дуже дорого. Приблизно 1 млн грн. Сума непідйомна для людини з інвалідністю, — зізнається Сергій.
Але чоловік не здавався, і йому пощастило. Під час своїх пошуків він знайшов Міжнародну поліцейську корпорацію громадської безпеки, в якій дресирують собак для різних цілей.
Саме тоді там працювала програма з підготовки собак-поводирів. Точніше, ентузіасти за свої гроші навчали двох собачок.
Сергій швидко з’ясував, як можна отримати чотирилапого друга, та вирушив до Одеси.
— Спочатку ми з Плюшею познайомилися та звикали одне до одного, вивчаючи звички, — розповів Сергій.
Потім, каже чоловік, вони разом почали ходити різними маршрутами. Сергій здивувався, що собака вміє багато чого й справді може замінити очі.
Через два місяці я став щасливим власником Плюші, молодого голден-ретривера.
Разом із собакою повернувся до рідного міста та почав знайомити її з потрібними маршрутами.
До знайомства з Плюшею Сергій мало рухався. Для цього потрібна була допомога рідних або знайомих соцпрацівників.
З собакою було набагато простіше. Познайомив її з дорогою до магазину, аптеки, лікарні.
Варто лише сказати: “Лікарня”, і Плюша точно знає, куди звернути.
Собака сама може обирати шлях та оминати перешкоди на ньому. Сергій перестав травмуватись, натикаючись на перешкоди. І почав економити час у дорозі, адже ходить впевненіше та швидше.
Також Плюша допомагає хазяїну з роботою. Коли Сергій перебував на лікуванні у США, він навчився робити масажі. Робив їх у місцевому медцентрі, а коли його закрили, почав практикувати у клієнтів удома.
Важко було знайти потрібний будинок, під’їзд, поверх. Все треба було розпитувати та рахувати. Тепер все це робить Плюша.
— Ми з Плюшею — єдине ціле, — пояснює Сергій. — Я так їй довіряю, що іноді навіть забуваю, що не бачу.
Собака-поводир — це не просто друг. Це двері у світ.
За два роки, відколи Сергій знайомий з Плюшею, він вже об’їздив усю Україну, підкорив Говерлу та ще кілька карпатських вершин, часто навідується до столиці.
Також чоловік любить подорожувати літаками. Плюша поділяє його захоплення. Вона проходить у салон, лягає біля ніг і спокійно лежить до посадки.
У невідомому аеропорту вона сама орієнтується, куди йти, слідує за іншими пасажирами й ніколи не помиляється.
Колись до київського метро не пустили сліпого молодика з собакою. Сергій захотів перевірити це на собі.
— Чергова на станції спочатку не погоджувалась пропускати нас, але підійшов поліцейський, перевірив наші документи й сказав, що ми можемо проходити, — розповів Гаврилюк.
Собака вважається поводирем тільки в тому разі, якщо має спеціальний сертифікат. Плюша його має, а в того хлопця в метро його не було, адже собаку він навчав самостійно.
Підготовка собак-поводирів дуже дорога. Їх готують цілий рік, і потім такий друг коштує близько €30 тис. Саме через це в Україні немає подібних програм допомоги для незрячих.
Люди з вадами зору можуть функціонувати не гірше за інших. Можуть знайти улюблену роботу і стати найкращими в чомусь.
Раніше ми розповідали про роботу незрячого автомеханіка, який дійсно майстер своєї справи.