На дротах висить закатований, а я маю прибрати кров — 16-річний хлопець розповів про полон у росіян

На його долю випали складні випробування, які, напевне, зміг би витримати далеко не кожний дорослий.

Утім 16-річному Владові Буряку вдалося пройти через усе: тюремну “одиночку”, крики та стогін закатованих полонених за стінкою та примусове прибирання у кімнаті тортур після проведених там “допитів” окупантів.

У їхніх заручниках хлопець провів три місяці й лише напередодні росіяни, нарешті, звільнили хлопчину.  

Одинарна камера в 16

Владислава Буряка схопили ще 8 квітня на блокпості у Василівці, коли хлопець в евакуаційній колоні повертався із тимчасово окупованого Мелітополя до Запоріжжя в автівці із кількома знайомими жінками його родини та іншими дітьми.

Мене витягли з машини, наставили автомат та почали ставити запитання. Потім вояк, що допитував, підійшов до інших військових. Згодом на автівці приїхав ще якийсь чоловік.

Він, до речі, потім мене, так би мовити, “вів” у полоні: дозволяв у його присутності дзвонити батькові, надавав якусь інформацію…

За кілька годин спілкування зі мною на блокпості ці люди забрали в мене телефон, документи та почали перевіряти. Після того сказали — сідай в машину.

І мене перевезли у в’язницю, в одиночну камеру. Там від пережитого шоку я відразу заснув, — згадує юнак.

Увечері вояки з блокпоста навідалися до Влада в камеру та заходилися ставити запитання: хто він такий, як ставиться до війни.

У 16-річного хлопця навіть запитували, чи має той якесь відношення до тероборони чи взагалі до військових.

Десь за 15 хвилин вони припинили, мені дали спокій. Навіть сказали, що завтра, мовляв, відпустять мене до Запоріжжя. Утім наступного дня ніхто нікуди мене не повіз. І чому мене затримали ніхто не пояснював, — каже хлопець.  

Там нікого не щадили

Зважаючи на вік, ставлення до нього, каже хлопець, було поблажливим. Щоправда, зізнається колишній бранець, це його тішило лише частково.

У будь-якому випадку ти ж розумієш, що це тільки для тебе зробили виняток. Бо тих людей, які перебували у в’язниці у Василівці, їх не щадили. Їх били та катували.

А відтак, й сам починаєш розуміти, що завтра вони можуть прийти до тебе та вчинити так само. Це дуже страшно, — ділиться Влад.

Умови утримання були жахливі.

— Я помився лише за два тижні. Уперше поправ речі за три тижні. Туалет у камері не працював. Тож доводилося брати свою миску, звідки їв, набирати воду та змивати в унітазі, — зізнається хлопець.

Поспілкуватися з батьком хлопцеві вдалося лише через тиждень після потрапляння у заручники. До камери, каже, прийшов той чоловік з блокпоста, увімкнув відеозв’язок на смартфоні, аби тато Влада зміг побачити, що син живий-здоровий.

Прибирання у катівні

Аби вижити в тих умовах та не піддаватися тортурам, Влад на всі провокативні запитання відповідав, що він “нейтральна людина” та не провокував конфлікти з окупантами.

Ті хлопця не чіпали, та натомість змушували прибирати у своїй катівні потому, як завершували “допити”.

Найбільший жах — це коли сидиш в камері та чуєш, як катують інших людей. Усі ці крики, стогін…У мої обов’язки входило прибирання в кімнаті тортур.

І я добре запам’ятав, як я входжу до цієї кімнати, а там чоловік висить під стелею на дротах, з нього капає кров, на підлозі все в крові, і я мав відтерти всю підлогу, помити ганчірки та повернутися до своєї камери, — розповідає юнак.

Прогулянки на свіжому повітрі дозволялися хлопчині лише раз на день, хвилин на десять. А позаду завжди стовбичив чоловік зі зброєю.

Після 50 днів у в’язниці Владислава раптом доправили до готелю в Мелітополі, звідки він за півтора місяця рушив додому.

Читати на тему

Упритул всадили близько десятка куль, але він не здався. Страшна й героїчна історія працівника Запорізької АЕС

Історія працівника Запорізької АЕС, який дивом вижив після нападу російських військових.

Інший погляд на життя

Батько Влада — очільник Запорізького району Олег Буряк — твердить, що питанням звільнення сина з полону займався від першого дня.

Налагодив зв’язок з відповідальним за це серед окупантів та шукав варіанти, аби витягти хлопця.

Я досі не можу вийти з цього стану. Я 90 днів працював з однією метою: врятувати, витягти, дістати його звідти. Щовечора підбивав підсумки: що вже зроблено та що має бути зроблене.

І зранку все спочатку. До того ж було головне завдання — робота, керування територією. З мене ж ніхто не знімав обов’язків як голови району, — каже Олег.

Позавчора окупанти погодилися нарешті відпустити хлопця. Влада доправили до Василівки, а звідти бранець доїхав на бусі до нашого “нульового” блокпоста, де Олег зустрів сина та зміг його обійняти вперше за три місяці.

Родина ще не знає, коли зможе остаточно оговтатися від пережитого і чи вдасться це, бо ж в їхньому житті багато що змінилося, мабуть, безповоротно.

Приміром, Влад у свої 16 дещо переглянув своє ставлення до життя.

Коли ти потрапляєш у таку ситуацію, то зовсім по-іншому починаєш дивитися на життя. Ти розумієш його цінність, — зізнається хлопчина.

Нещодавно додому повернулися 144 наших оборонці, які потрапили в полон у середині травня в Маріуполі. Читай історії звільнених з полону захисників Азовсталі.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!