Наосліп до цілі: як воїн FPV-дроном знищив російський танк

Олександр Чучаєв — людина, що майстерно поєднала два світи. Один, де він був директором школи, викладачем історії, переможцем конкурсів і людиною з відкритою посмішкою.

Інший — світ жорсткої військової реальності, де він став офіцером 41 ОМБр з позивним Туман.

Його історію розповіло видання Platfor.ma.

Педагогіка і багатоборства: гармонія двох світів

Захоплення військовими багатоборствами — поєднанням рукопашного бою, ножового бою та стрільби — зародилося в Олександра ще в дитинстві.

На це вплинули і батьки, і приклад учителя фізкультури, і, як він сам зізнається, фільми 90-х про єдиноборства.

Навіть на війні він не полишає тренування, адже це допомагає йому справлятися з емоційним навантаженням.

— Під обстрілами в Куп’янську, на позиціях в Часовому Яру, навіть на Курщині виконував елементарні вправи для підтримання форми. Бій з тінню — вільне боксування, хоча б кілька хвилин давали можливість виплеснути усі емоції й не травити себе ними, — розповів військовий.

Професію вчителя історії та права він обрав випадково, але, за його словами, одразу відчув, що це його.

Поєднання інтелектуальної праці зі спортом стало можливим, коли він почав тренувати дітей у сільській школі, і це дозволило йому знайти спільну мову з учнями.

Попри суворість, що асоціюється з посадою директора, Олександр був відомий своєю посмішкою.

Підготовка до найстрашнішого дня

Олександр Чучаєв не був серед тих, хто ігнорував загрозу. Заздалегідь, ще 15 лютого, він підготував свою сім’ю до можливих подій.

— Я закупив необхідні речі для усієї сім’ї, склав все у багажнику авто. Купив бензину, зняв готівку. І коли 24 лютого мене набрала заступниця і сказала, що розпочалася війна — згадує військовий.

Він пригадує хаос того дня: кілометрові черги, паніку, свист ракет над головою. У той момент він зрозумів, що потрапив в інший світ. І хоч мав броню, рішення піти на фронт було твердим.

Ідентичність на війні: чому Туман, а не Директор

Олександр свідомо вирішив залишити своє цивільне минуле позаду, коли йшов на фронт. Це відобразилося і у виборі позивного.

— Я розумів, що кардинально змінюю своє життя — від звичок до оточення. Тому вирішив, щоб ніщо не нагадувало про моє минуле — взагалі не говорити про свою професію, — розповідає військовий.

Фото: Олександр Чучаєв

Його побратими тривалий час навіть не підозрювали, що він був директором школи, і були щиро вражені, коли дізналися про це.

Від артилерійських обстрілів до полювання на танки

Перше бойове зіткнення, що стало для нього шоком, відбулося під Куп’янськом.

— Нас накрили артою. Яскраво пам’ятаю, як авто на повороті підкинуло від вибухової хвилі. На сьогодні це вже здається дитячою забавкою, а тоді то був перший раз, коли відчув, що смерть дихала в потилицю, — ділиться військовий.

Фото: Олександр Чучаєв

Однак найважчим ударом стала перша втрата побратима під Лиманом. Цей біль, як він каже, не згас, і він спонукав його до дії.

Читати на тему

Замість атласів — розвідка! Історія вчительки, що відклала географію заради України

Вчителька географії Світлана залишила рідну школу у Дніпрі, щоб захистити батьківщину.

Олександр вирішив перепрофілювати взвод під БпЛА, самостійно навчався літати на FPV і шукав шляхи для підвищення ефективності.

Ця підготовка дала свої плоди під Часовим Яром у липні 2024 року.

Попри сильний ворожий РЕБ, він зміг наосліп довести дрон до цілі, і разом з екіпажем знищив ворожий танк.

— Неможливо й передати, скільки в нас тоді було емоцій! Лише згодом ми дізналися, що знищили саме Прорив, — розповів військовий.

Історичні уроки та мрії про майбутнє

Як історик, він завжди розмірковував про циклічність подій. Коли вперше перетнув кордон РФ під час Курської операції, у нього виникло сакраментальне питання.

— Коли вперше перетнув кордон РФ, я подумав, що у них теж таке ж повітря, така ж чудова природа, таке ж сонце — навіщо вони поперлися до нас? Хіба свого замало?! — акцентував військовий.

Він вважає, що українці часто помилялися у своєму виборі, і ці помилки призводили до кровопролить. Як приклад, він наводить вибір, зроблений століття тому.

Тодішнє суспільство більше довірилося обіцянкам більшовиків, ніж закликам Центральної Ради, й саме це позбавило Україну шансу з 1918 року розпочати будівництво власної держави, визначивши її подальшу долю під владою СРСР.

Проте сьогодні він бачить, що Україна відстоює свою волю. Після війни він мріє повернутися до того, що для нього найважливіше.

Поки війна Тодішнє суспільство більше довірилося обіцянкам більшовиків, ніж закликам Центральної Ради, й саме це позбавило Україну шансу з 1918 року розпочати будівництво власної держави, визначивши її подальшу долю під владою СРСР.

— Єдине, до чого я насправді зараз хочу повернутися — до родини, до відновлення тренувань з військових багатоборств у своєму спортивному клубі Скіф, — зазначає Владислав

Спілкуючись зі своїми колишніми учнями, які тепер також стали захисниками, Олександр відчуває і гордість, і біль.

Раніше ми розповідали історію оперного співака, який пішов на фронт.

Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!