Історія бойових братів, яких не змогла розділити навіть смерть

Фото Facebook

Існують у світі зв’язки, що неможливо пояснити іншим. Вони тонкі, напіввідчутні та водночас нерозривні. Такими були й відносини бойових братів — Романа та бійця та псевдо Іскандер.

Чоловіки познайомились у Верхньоторецькому ще у 2015 році, де і бере початок їхня міцна дружба. Разом тримали оборону країни, чергували та підтримували у складні моменти.

Коли відбулася ротація, то Роман попросив друга допомогти перевестись у його частину. Командир Іскандера, герой України Олександр на псевдо Редут, лише сказав, що він має себе проявити, тому має з’явитись наступного дня з речами та пройти інтенсив.

Здавалось, чоловік подолав тисячі кілометрів у мить, щоб бути знову у вирі подій. Іскандер згадує, яким безстрашним був Роман.

Летить літак, він хапає Стінгер і кричить: “Де він? Де він?” Іде на лінію зіткнення, у контактний бій лізе: “А що сидіти будемо? Треба, треба виявляти, підривати, нищити”.

Проте така хоробрість мала свою ціну — життя Романа. Чоловік загинув 9 березня в Ізюмі внаслідок ворожого обстрілу. Іскандер ділиться, що по відчуттях — померла його частина. Військовий не міг спати та відчував повну прострацію.

Він мені снився. Я бачив те місце, де я з ним розмовляв. Я питав, як так, що сталося? Він відповідав: “Життя — це боротьба, ласкаво просимо до Валгалли”.

Тому за першої ж нагоди, щойно стало відомо про план йти у контрнаступ на Харківському напрямку, Іскандер зібрав побратимів-спецпризначенців, щоб відшукати тіло Романа.

Читати на тему

Написав в останньому повідомленні “тяжко” і зник: історія азовця Андрія, якого з полону чекала бабуся

У 2020 році Андрій долучився до лав Азова, з яким і зустрів війну, боронив незламний Маріуполь 86 днів та потрапив у полон.

Чоловік попередив, що шлях буде дуже непростим і, можливо, останнім у їхньому житті, але вони мовчки дали знати, що не покинуть його.

Я звернув увагу на їхні обличчя і побачив, що ці хлопці готові до смерті.

Військові, які були на інших позиціях, попереджали чоловіків, що не варто їхати в те місце, де загинув Роман, але Іскандер не збирався зупинятись на півдорозі. Коли чоловік слідував за точними координатами, то не міг ніяк знайти тіло побратима.

Тоді він вирішив прислухатись до внутрішнього голосу та снів, де бачив Романа. Військовий зрозумів, що стоїть на уламках, які закривали тіло.

Я зрозумів, що я стою на ньому. Я кажу: “Ось він, Рома наш”. І ми почали його відкопувати. На ньому була його штатна зброя, Форт-14, ліхтарик, ніж, посвідчення, карточки, усе було при ньому, мобільний пристрій.

Іскандер разом із побратимами відкопали тіло, поклали до машини та на пробитих колесах вивезли Романа з-під обстрілів. Коли військовий телефонував командиру, то сказав, що його побратим нарешті вдома — він повернувся на щиті.

У своїх спогадах Іскандер бачить людину-космос, яка відрізнялась високим рівнем інтелекту та емпатії. Роман досконало знав англійську та французьку мови, а також — добру душу, тому завжди знаходив підхід, щоб заспокоїти побратимів.

Попрощались з Романом уже на Майдані Незалежності у Києві. Та Іскандер впевнений, що на місце одного воїна встануть два — і так до нескінченності. У цьому військовий і бачить погибель нашого ворога.