Я кричав: “Застрельте мене!”: історія захисника Маріуполя, який написав власну книгу про пережите в місті та полон

Їхні імена відомі зараз не лише в Україні, а й у цілому світі. Про подвиги азовців писатимуть історичні книги, ці події вивчатимуть військові експерти. А нам зараз важливо дякувати кожному, хто віддав за нас здоров’я та життя, пам’ятати та розповідати історії цих людей. 

Захисник Азовсталі Руслан (Давид) Сербов брав участь у тяжких боях, втратив ногу, пережив полон, а після повернення додому написав книгу Маріуполь. Книга хоробрих.

Про те, що пережив у полоні та як почав працювати над книгою — у матеріалі.

Летів до Маріуполя на гелікоптері

— Усі ми розуміли, що рано чи пізно щось станеться таке масштабне. Варто було послухати лише інтерв’ю Путіна, тому я почав готуватися, — зізнається журналістам Фактів ICTV Руслан Сербов.

У 2017 році він долучився до полку Азов, а 2022-го у перший день став на захист Київщини.

5 квітня боєць Давид прилетів до оточеного Маріуполя на гелікоптері. Це був квиток в один кінець, проте чоловік не сумнівався у власному рішенні. 

Тобто десь 80%, що я не повернуся. Але для мене було це честю. Це було справою честі. Я не міг сидіти вдома, коли мої брати, знайомі, друзі гинуть, як герої.

Його дружина Любов згадує, що з 24 лютого боялася, аби її коханий не потрапив у Маріуполь. Але відмовляти не стала: бо хто ж на чоловіка може вплинути? 

Водночас зізнається: потрапити до російського полону було точно гірше, ніж воювати в Маріуполі.

Факти. ICTV

Сам військовий згадує, що в той період ішли жорсткі вуличні бої. Росіяни прикривалися цивільними, бо знали, що українці на такий самий крок не підуть.

— Росіяни знищували житлові квартали, житлові будинки. Вони не дивилися, є там люди чи ні.

Я навіть бачив, як дім отак складається дев’ятиповерховий, як картковий. Піднімається величезний стовп пилюки, а у тому будинку по 100, 200, а то і 300 цивільних.

Рятуючи пораненого побратима, він і сам отримав поранення, через яке втратив ногу. 

Про своє поранення згадує так: ногу відрізало, наче ножем ковбасу. Сталося це під час боїв, коли він та побратим поверталися з лікарні, куди перед тим занесли пораненого побратима.

— Біжу і чую свист такий, на частку секунди повертаюся і бачу, як протитанкова ракета мені ногу обрізає, як гілку.

Як ковбасу ножиком, вжух — і ноги немає.

Я впав, турнікети полетіли десь. Я кричав: “Застрельте мене, застрельте!” І розумію, що шторка закривається, як у кіно. Та раптом з’являється друг і каже: “Не зараз”, натягає мені свій турнікет, говорить “Чіпляйся за мене!”

Оперували наживо. Знеболювальних препаратів та антибіотиків на заводі майже не лишалося. Перев’язки тоді робили раз на вісім днів. За словами Руслана, люди гнили. І у декого в ранах заводилися опариші. Не було ані їжі, ані води.

Читати на тему

Маріуполь 365: як боролося й на що перетворилося місто-герой

Історія війни очима Маріуполя: хронологія героїчної боротьби міста.

Полон та книга за порадою психолога

У такому стані він потрапив у полон, де пробув до 29 квітня. Під час обміну шансів на те, що чоловік виживе, не було. Та Давид не здався, пройшов реабілітацію та уклав власну книгу, в якій розказав про кожного захисника Маріуполя. 

Зізнається, що почав працювати над письмом за порадою психолога. 

Тепер українці зможуть прочитати й спогади, й вірші, і прозу та навіть побачити фото, які не були опубліковані у мережі. 

Про полон військові говорять неохоче, бо бояться нашкодити тим, хто досі перебуває в росіян. Танкіст з полку Азов на псевдо Барік розповів, як велися вуличні бої у місті Маріуполь та що довелося пройти у полоні.

Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!