Коли зустрічаєш історії українських рятівників, то розумієш: ця горда нація не зламається ніколи. Сергій Грабовський мріяв стати лікарем ще у вісім років. Уже в 12 вирішив, що працюватиме військовим лікарем. А в 15 пішов до військового училища.
У 27 років лікар чоловік зустрів війну в Маріуполі. Напередодні 24 лютого його хвилювання видавав стривожений голос. Він був на Азовсталі, але за наказом вийшов та здався у полон до росіян.
Про чудового сина, брата та відважного друга розповіли для УП.Життя мама, сестра та побратими Сергія Грабовського.
Військовий лікар
26 червня 2020 року Сергій Грабовський приступив до виконання посади начальника охорони здоров’я 23-го загону морської піхоти. Мама Наталія ділиться: її син — вимогливий до себе та до людей поруч, тож і працював прискіпливо та ретельно.
Коли він приїхав у першу відпустку з Маріуполя, то ділився враженнями про місто.
— Казав, що місто гарне, почали відбудовувати дороги, люди привітні. Багато говорило людей російською мовою, колектив — дружний.
Усі, хто його знали, зауважували особливу кваліфікацію терапевта, його нестандартний підхід та навички. Не дивно, що й під час вихідних та відпусток молодий лікар не мав відбою від дзвінків пацієнтів та колег.
Мав багато знань з інших вужчих напрямків: хірургія, гінекологія, отоларингологія тощо. Брав дуже широкий спектр — справжній терапевт, — розповідає друг Олексій.
Війна
23 грудня у Наталії стався інсульт. Син приїхав до Києва, щоб лікувати матір самому та стежити за її здоров’ям. Мав пробути до 15 січня, але його викликали на роботу на тиждень раніше.
Уже 23 лютого хлопець телефонував до жінки дуже стурбованим. Був на роботі та все ніяк не міг піти додому.
— 24 лютого я прокинулася пів на п’яту ранку від бомбардувань. Син зателефонував о шостій ранку — знав, що я в цей час приймаю таблетки.
Запитав, як я. І в слухавці запала тиша. Наприкінці додав: “Мамо, я тебе люблю, я тебе цілую, з Богом”.
Своїй сестрі Людмилі чоловік зателефонував аж на восьмий день війни. По відеодзвінку показав кількість загиблих — його дратувало та мучило те, що він цим людям уже ніяк не допоможе.
— Найбільше його “прибив” перший труп побратима. У нього паніки не може бути, бо він лікар, але в цей момент він в собі зарився, — згадує жінка.
Перші тижні війни Сергій тримав зв’язок із рідними, а потім зв’язок обірвався.
Азовсталь
Вперше за три тижні мовчання Сергій зателефонував з Азовсталі. Сказав, що у нього все гаразд, та ще й похвалився: їжі, мовляв, і на собак вистачить.
Своїм друзям Сергій відповідав звичним для військових “+”. Коли “плюси” зникли, рідні та друзі не відходили від новин про Азовсталь.
Він телефонував лише матері: раз на два тижні, на 40 секунд.
— Завжди питав, як я, які препарати приймаю, які показники тиску. В мене була заготована фраза: три рази, 120 на 80. Хоча чесно: я того тиску ще не міряла, мені було не до того.
В ніч на 16 травня, коли Сергій мені подзвонив, я запитала: “Синок, ти на заводі чи ти вже в полоні?” Він сказав: “Мамо, я на це питання відповідати не буду”, — каже мати полоненого бійця.
20 травня Сергій вийшов з Азовсталі. Їм пообіцяли збереження життів та повернення додому. Сергій телефонував сестрі та щасливий казав, що скоро буде вдома.
А сестра розплакалася: знала, що вдома він опиниться не скоро.
У полоні Сергій Грабовський уже більше ніж півроку. До України повернули побратимів Сергія, ті сказали матері та сестрі: “Док на місці, лікує людей та посміхається”.
Допоки Сергій перебуває у полоні, президент Зеленський вручив йому орден та підвищив звання до старшого лейтенанта.
Ми чекаємо усіх, але кожна — на свого, — з трепетом у голосі завершує мама полоненого.
Про війну очима військових лікарів можна писати книги. Та й чого лише можна… їх уже пишуть! Читай у нашому ексклюзивному матеріалі інтерв’ю з Данилом Сафроновим.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!