Пережили пекло і самотужки вивозили худобу з-під обстрілів: як рятувалася ферма на Чернігівщині

Завдяки програмі релокації з початку повномасштабної війни з-під обстрілів переїхало 700 підприємств. Та є й ті, які вирішили рятувати все самостійно. Одним із них є ферма з Чернігівщини.

Війна застала ферму у Грем’ячі, за 300 м від кордону з Росією. Тоді працівники доїли корів і виливали молоко, бо не було куди його віддати, пережили допити й обшуки росіян. Після місяця в окупації ще вісім жили під постійним вогнем.

Так працювала ферма на Чернігівщині, та нещодавно вона наважилася переїхати. Де знайшло новий притулок господарство та як працюють аграрії під час війни, читай далі.

Початок війни та життя з окупантами

Керівниця ферми Віра Ламико пригадує, що хоч і почалася війна, вона вслід за Градами та танками пішла на роботу. Та прийшла працювати не лише вона, адже метою було зберегти худобу. 

Для цих людей це дещо більше, ніж просто робота. Вони бачили своїм обов’язком врятувати тварин від окупантів. 

Життя під окупацією було важким. Щодня худобу доглядали, доїли, однак ніхто не забирав молоко, не було кому. Ветеринари не могли доїхати до ферми, адже їх не пропускали росіяни. Доводилося консультувати тварин дистанційно. 

Час від часу на ферму з обшуками приїздили росіяни. Працівники згадують, як на ферму почали заходити танки, БТР та люди в масках, які всіх клали на підлогу та казали хвалити Бога, що вони не чеченці чи буряти. 

Читати на тему

Щоденник окупації: житель селища на Чернігівщині документував усі воєнні злочини росіян

Блокадний щоденник Петра Ковальова зібрав у собі всі воєнні злочини росіян у селі Терехівка Чернігівської області.

Коли ж росіяни відступили, то загроза життю тільки посилилася. Обстріли почастішали, а люди не знали, чи доїдуть вони на роботу. 

Від ворожих обстрілів ховалися у сараї, чули, як уламки били по даху. Щоб урятувати своє життя, довелося тікати на мопеді.  Коли такі обстріли почастішали, вирішили переїздити.

Переїзд ферми

Задля безпеки про переїзд нікому не говорили. Ферма за кілька днів самотужки перевезла 500 голів худоби, з них півсотні теляток, за кількадесят кілометрів від Грем’яча.

Керівник каже, що швидше було зробити все самим, ніж подаватися на програму релокації.

Знайти нове місце було не просто. Керівники об’їхали всю Україну в пошуках землі для своєї худоби. Роботи на новому місці ще багато, та Віра мріє, щоб тут було так, як на їхній старій фермі.

Зараз через пекло гарячих бойових дій доводиться проходити Бахмуту. Як Бахмут продовжує стояти попри щоденні штурми окупантів, читай далі. 

Не пропускай найцікавіше, підписуйся на наш Telegram-канал.