Нещодавно український письменник Мартин Якуб випустив новий детектив Не твоє собаче діло, у якому підняв проблему жорстокості над тваринами. Свій гонорар за книгу він віддав притулку для тварин під Києвом.
Автор розповів, чому обирає соціально важливі теми для своїх книг, чим вас захопить сюжет, а також над яким романом він працює зараз.
Не твоє собаче діло — це продовження серії з Максом Ґедзем, головним героєм роману Мертві моделі.
Хоча історія вигадана, Макс має свого прототипа. Книга знаходить відгук у читачів, тому що має вигляд правди.
За сюжетом, колишній АТОвець Макс Ґедзь стає приватним детективом. Проте клієнти не шикуються у чергу до початківця.
Головному герою хіба що зрідка перепадають замовлення на слідкування за невірними чоловіками. Тому фінансове становище Макса змушує його затягнути паски тугіше.
Коли до Ґедзя звертається колишній однокласник, чия дружина загадково загинула, Макс неохоче береться за цю справу. Адже стосунки в них були не найкращі ще з дитинства у Горлівці.
Проте смерть жінки — зовсім не нещасний випадок, як думає поліція. У цій історії фігурує вбивця-психопат, свідки, яким не можна довіряти, та… собаки. Багато собак.
Жорстоке поводження з тваринами — це частина нашої національної культури. Споконвіку в нас собаки жили на ланцюгу, а кошенят топили в мішку в річці, — розповідає Мартин Якуб.
Люди сприймають тварин як щось, над чим вони мають повну владу та можуть навіть позбавляти їх життя.
Я у своїх книгах показую важливі соціальні теми, які не є мейнстрімними. Моє завдання — винести проблему жорстокого поводження з тваринами на рівень літератури. Адже книга має довше життя, аніж новинна замітка, наприклад.
Досить багато читачів були шоковані тим, що в принципі така проблема існує. А як її подолати? Це досить багато розтягнутих у часі строків, починаючи з освіти, реформ правоохоронної, судової систем і закінчуючи зміною менталітету. Це завдання для наших нащадків.
Детектив є одним із найкращих жанрів, щоб показати той час, у якому відбувається дія. Без доторкання до реальних об’єктів, вулиць, проблем суспільства детектив буде підвішений у повітрі. Це вже буде скоріше фентезі.
Як сказав відомий український письменник Анатолій Дністровий, Не твоє собаче діло — це перший роман у сучасній українській літературі, який порушує тему жорстокості над тваринами.
Насправді ця проблема розкриває ще більш глибоку тему, яка зараз хвилює наше суспільство, — пошук справедливості. І основне питання, яке піднімається в моєму детективі, — чи можна зло карати злом.
У цивілізованих державах справедливість забезпечують правоохоронні органи. Наші ж часто-густо є не захисниками, а навпаки ініціаторами несправедливості. Тому люди беруть владу у свої руки й починають шукати справедливість тими методами, які їм доступні.
Інколи в медіа можна побачити повідомлення, коли у захисників тварин уривається терпець і вони влаштовують самосуд над догхантерами — їх б’ють і навіть вбивають.
До речі, придбати книжку можна на сайті видавництва Vivat.
Догхантери (мисливці на собак) бувають трьох типів.
Перший тип виник через неспроможність нашої держави врегулювати проблему безпритульних тварин. Адже насправді вони можуть становити певну загрозу для суспільства, якщо це не контролюється муніципальними органами.
Люди розкидають заборонені таблетки, щоб популяція собак чи котів зменшилася. Головне, що такі догхантери щиро вірять, що роблять добру справу.
Є другий тип догхантерів — це мисливці. Вони хочуть потренувати свої навички стрільби, підготуватися до сезону полювання тощо. Люди виїжджають на пустирища та розстрілюють собак.
Але найстрашніший тип — це садисти, які отримують задоволення від страждань живої істоти. Насправді грань між жорстоким поводженням з тваринами й людьми досить тонка.
У книзі Не твоє собаче діло є епізод, у якому дитина жорстоко поводилася з тваринами, а в дорослому віці агресивна поведінка перекинулася на людей.
Виправити таку ситуацію може страх займатися цим. Але чи може жорстокість повністю зникнути? Ні, такий вже наш недосконалий вид.
Я був знайомий з одним досить нормальним чоловіком, як мені здавалося. А потім виявилося, що ця людина є одним із головних догхантерів України. Причому в нього це так вдало виходить, що він навіть відповідні юридичні організації створює.
Коли я отримав частину прибутку від своєї книги, то витратив її на цілий багажник продуктів для Гостомельського притулку для тварин. Про це можна подивитися сюжет.
Кожному, хто хоче якось допомогти притулкам, краще напряму звернутися до людей, які цим займаються. Будь-яка допомога, на яку ви здатні, буде корисною.
Як на мене, то гроші давати можна тоді, коли ви впевнені в тому, що цей ресурс не піде на чиїсь особисті потреби. Краще зателефонувати або прийти в притулок і спитати, що саме потрібно зараз. Це може бути їжа чи ліки.
Але є ще шлях допомоги, коли взагалі не потрібно витрачатися — приїхати в притулок і погуляти з якоюсь собакою чи кішкою, поприбирати чи зварити їсти. Є безліч варіантів для допомоги.
Зараз я працюю над романом, який зачіпає проблему расизму в Україні та міжнаціональних стосунків. Чому в нашому суспільстві расизм так глибоко вшитий, хоч ніби українці — гостинна нація?
Щороку в Україні скоюють близько 200 вбивств іноземців. І це тільки офіційно зареєстровані випадки на основі міжнаціональної ворожнечі. Чомусь ми про це не говоримо.
У моїй новій книзі американка Саллі приїжджає в село на Житомирщині, де колись жив її дід. Там вона стає свідком вбивства дівчини-мулатки.
Література породжує соціальну дискусію. Варто працювати над популяризацією таких гострих соціально важливих тем.
Одна людина мало може вплинути на суспільство і державу, але якщо багато небайдужих відстоюватимуть свої ідеї, то держава врешті-решт прислухається до них.
Нагадаємо, раніше вийшло інтерв’ю Емми Антонюк про улюблені книжки Костянтина Стогнія. Дізнайся, що ж радить прочитати журналіст затишними вечорами.