Від княжих часів до сучасності: як волонтерство стало частиною ДНК українців

Корені милосердя: Від князів до братств

Хоча термін “волонтер” у сучасному розумінні з’явився лише у XVII-XVIII століттях, а в Україні закріпився після здобуття незалежності, добрі справи вчинялися задовго до цього.

З часів прийняття християнства турботу про вразливі верстви населення брали на себе князі та церква.

Особливо виділявся Ярослав Мудрий, який відкрив училище для 300 сиріт, а його статути зобов’язували духовенство піклуватися про нужденних.

Руська правда навіть містила статті про захист дітей, що було новаторством для тогочасного законодавства.

Володимир Мономах дбав про бідних, а його сестра Анна Всеволодівна заснувала школу для дівчат.

Перші безкоштовні лікарні з’явилися завдяки переяславському єпископу.

У литовсько-польський період з’явилися нові форми благодійності.

Містами опікувалися муніципалітети та православні братства, а в селах — громади. Виникли толоки для спільних господарських робіт.

Дворянська благодійність передбачала виховання сиріт разом зі своїми дітьми.

Міські братства — перші громадські об’єднання, що включали ремісників, шляхтичів, духовенство та козаків — активно підтримували школи, лікарні, друкарні, збираючи кошти з власних внесків та пожертв.

Читати на тему

Нова перевага для вступу — розкладаємо по поличках закон про волонтерство серед молоді

Як новий закон вписує волонтерство в систему освіти та відкриває можливості для молоді?

Гетьмани-меценати та підприємці-благодійники

Козацька доба позначилася діяльністю гетьманів-меценатів.

Петро Могила реставрував церкви та розвивав освіту.

Петро Конашевич-Сагайдачний заповів усе майно на освітні та благодійні потреби.

Богдан Хмельницький і Іван Мазепа (якого вважають найщедрішим благодійником козацької доби) також активно вкладали кошти в освіту та культуру.

Іван Скоропадський та Данило Апостол підтримували будівництво церков і друкарство. Для багатьох гетьманів збереження української культури та науки було пріоритетом.

З XIX століття благодійністю почали займатися підприємці.

Фірма Брати Яхненки й Симиренко годувала тисячі селян під час голоду.

Київ став центром активізму: у 1913 році тут діяло понад 80 благодійних організацій.

Родини Терещенків, Попових, Ханенків засновували лікарні, притулки, гімназії.

Цукрозаводчик Василь Симиренко віддавав 10% прибутків на розвиток української культури, підтримуючи театри, газети та письменників, а весь свій маєток заповів “на українські справи”.

Фото: Історична правда. Мліївський цукрокомбінат Симиренків, збудований в 1848 році.

Кооперація та нова хвиля волонтерства

На початку XX століття в Галичині під гаслом “Свій до свого по своє” зародилося кооперативне підприємництво.

Українці об’єднувалися, щоб протидіяти польському капіталу та розвивати власне виробництво.

З’являлися шпихлірі (комори для зерна), кооперативні крамниці, як-от Народна торгівля.

Це не лише зміцнювало економіку, а й об’єднувало українців. Митрополит Андрій Шептицький активно підтримував цей рух.

Прихід радянської влади згорнув природні благодійні місії, трактуючи їх як “лицемірну допомогу”. Поняття доброволець отримало ідеологічне забарвлення служіння комуністам.

Фото: Facebook. Шпихлир

Лише з 1991 року в Україні з’явилося повноправне поняття “волонтер”.

Проте кардинальні зміни сталися у 2014 році з Революцією Гідності та початком війни. Українське суспільство миттєво консолідувалося.

З’явилися потужні волонтерські організації, як-от Повернись живим чи Армія SOS, які забезпечували військових та допомагали переселенцям.

Міжнародні експерти визнали український волонтерський рух унікальним за своєю дієвістю.

Сучасний феномен: об’єднана сила нації

З початком повномасштабної війни хвиля волонтерства набула безпрецедентних масштабів. Об’єдналися всі українці, як у країні, так і за її межами, а також консолідувався весь цивілізований світ.

Допомога людям та війську стала невіддільною частиною життя, а винахідливі українці вигадали тисячі креативних способів фандрейзингу.

Фото: Instagram

Це вивело Україну на новий рівень благодійності. У 2023 році ми посіли друге місце у рейтингу World Giving Index, а у 2024 році — сьоме.

За даними рейтингу, 77% дорослих українців допомагають незнайомцям, 67% донатять, а 27% волонтерять.

Століття минають, але українці та українки продовжують підтримувати та допомагати, підтверджуючи, що звичка допомагати — це не просто риса характеру, а глибоко вкорінена національна традиція.

Раніше ми розповідали про те, як пенсіонер з Полтавщини зібрав 2 мільйони гривень для ЗСУ, показавши приклад безмежної відданості та підтримки армії. Детальніше про його історію читай в матеріалі.