Від сцени до фронту: історія азовця Максима Філіппова з 12 бригади

Фото Unsplash

Мій дім знищено, зв’язки з родиною розірвані. Наразі, як писала Ліна Костенко, я маю тільки небо над собою та маю тільки душу при собі…

Нещодавно 21-річний Максим Філіппов виступав на сцені Донецького академічного обласного драматичного театру (м. Маріуполь). Його сценічні образи вражали глядачів, голос сповнював серця теплом. Актор з легкістю перетворювався на різних героїв. Він також брав участь у шоу Поле на Новому каналі.

Проте сценарії життя є непередбачуваними. Максим родом з Донеччини, тому ще в 12 років відчув, що таке війна. Вже у дорослому віці актор вирішив доєднатися до війська та обрав для себе найскладнішу роль.

Тепер побратими звуть його Фредді. Боєць нищить ворогів у складі 12-ї бригади спецпризначення Нацгвардії Азов.

Ми поспілкувалися з Максимом про його шлях від сцени до армії та особисту трансформацію під час служби.

Сподіваюся, що сцена пробачить мені зраду

Ще на початку війни Максим хотів покинути свої буденні справи та стати військовим, бо знав — на кону стоїть майбутнє цілої нації. Це було питанням часу.

Остаточно наважився на такий крок тоді, коли командири Азову повернулися з полону.

Коли твоя держава на межі знищення, ти зобовʼязаний стати на її захист як громадянин. Це не тільки моя позиція — так прописано у нашій Конституції.

Актор вирішив доєднатися до підрозділу Азов, спираючись на декілька факторів.

— Для мене Азов особливий своєю підготовкою бійців, не мʼясною політикою ведення бою, а індивідуальною внутрішньою атмосферою побратимства, підтримкою та взаємоповагою.

Майже за півтора року служби я жодного разу не пошкодував про свій вибір.

Актор у ролі військового

Під час перебування на фронті Максим усвідомив, наскільки відрізняється оточення людей театру від тих, з ким йому довелося працювати на бойових позиціях.

Насамперед він змінив себе та свій підхід до бійців. Військовий почав нести відповідальність за свої дії, наслідки та життя побратимів.

Ти маєш розуміти, що називати себе азовцем — це честь, яку треба заслужити, проте й репутація, яку легко заплямувати.

Думка про це закарбувалася у серці Фредді назавжди. Боєць навчився оцінювати жорстоку реальність, де він наразі перебуває.

Я знайшов у собі сили та рішучість. Я знаю, за що варто боротися, а головне — за кого.

Інколи саме мистецтво допомагає йому перемагати ворогів. Акторська справа та творчість навчили Максима розбирати кожну ситуацію до дрібниць та постійно працювати над собою.

До того ж навіть зараз час від часу боєць полюбляє перечитувати твори українських письменників, які спонукають до роздумів.

— Коли ти понад рік постійно перебуваєш в оточенні людей, з якими ти живеш, їси, працюєш, відпочиваєш — це втомлює. Хочеться побути самотнім, помовчати, подумати і відпочити.

Інколи, у складні моменти, згадую деякі твори, які допомагають, так би мовити, відновитися морально.

— Це праці найпопулярніших людей України: Тараса Шевченка, Лесі Українки, земляка Василя Стуса.

До того ж події на фронті значно впливають на самопочуття. Через це важко завжди зберігати холодний розум та контролювати свої емоції. Проте військовий забороняє собі плакати.

Сльози — це емоції, які я бережу для творчого ремесла. Там вони будуть більш доречними.

Максим зазначив, що лише під час виїзду з окупації з Донеччини на вільну землю у нього були на очах сльози.

— Наразі дуже багато роботи, яка потребує беземоційного підходу, зосередження та розсудливості.

Зокрема успіх бойових операцій найбільшим чином залежить також й від погодних умов. Раніше Максим сприймав сонячний день як приємну прогулянку, а дощ міг викликати легкий сум.

Читати на тему

Відчував, як мухи поїдають рани: історія азовця, який вісім годин пролежав з кулею в голові

Розповідаємо історію бійця на псевдо Сід, що зміг вижити, попри три кульові поранення.

Як став військовим, то змінив своє ставлення до поганої погоди. Тепер дощ, сильний вітер або сніг — це шанс відпочити, провести вдало ротацію або підвезти боєкомплект.

Погані погодні умови обмежують можливість проведення воєнних операцій як на землі, так і в небі. І, на жаль, це працює в обидві сторони.

Хороша ясна погода означає активні бойові операції та супроводжується високою активністю ворога.

Під час служби Максим не лише виконує поставлені завдання, а й спостерігає, як хтось помиляється, і вчиться на чужих помилках. Військовий бере приклад зі своїх побратимів.

На жаль, вже багато азовців віддали своє життя за Україну. Памʼять про полеглих, замордованих, розстріляних залишиться в його серці на роки.

— Я хочу, щоб промовляючи гасло Слава Україні — Героям слава! люди розуміли справжню глибину цих слів. Ціна перемоги скажено велика, і я не про валюту.

Майбутнє під мирним небом

Коли останній постріл стихне, а тиша обійме зранену землю, Максим запитує себе, що чекає на нього? Чи зможе він повернутися до акторства?

Повномасштабне вторгнення змінило ставлення багатьох людей до життя і відкрило нові сенси. Ще підлітком, Максим опинився в реаліях війни. У 12 років, спостерігаючи за подіями в Донеччині не з телевізора чи соцмереж, а в реальному житті, він відчув, наскільки жорстоким може бути світ. Протягом наступних 10 років актор формував своє розуміння війни, і, ставши учасником подій, остаточно переконався, що його погляди не були хибними.

Ті випробування, які довелося пройти Максиму, змінили його, а також навчили не вірити сумнівним людям. Наприклад, одного дня він став жертвою шахрайства. Військового обдурили на 330 тисяч гривень, коли він намагався придбати автівку. Шахраї були українцями, цивільними чоловіками, які обманювали військових.

У поліції йому лише сказали: “Ну що ж ви так необережно?” і нічого не зробили…

Цей досвід навчив Максима бути обережним і не покладатися на допомогу від поліції.

Після завершення війни військовий прагне передати сенси, відкрити очі людям на те, що довгий час було в тіні. Максим вважає, що саме сцена та театр допоможуть виховати нове покоління українських глядачів.