Не знаходить сил подивитися на сімейне фото: історія доброволиці, у якої війна забрала батьків, дітей та чоловіка

Є історії, які важко розповідати. Є історії, які боляче навіть уявити. Але є історії, які реальні. І їх розповідають живі люди, що пройшли крізь пекло на землі. Це історія військової медикині Олесі, у якої російська війна забрала буквально все.

Свою історію колишня лікарка хірургічного відділення розповіла виданню РБК-Україна.

Батьків розстріляли у Маріуполі

Олеся народилася у Ростовській області Російської Федерації. Її батьки обоє пройшли війну в Афганістані. Згодом сім’я перебралася до Луганська: батьки жили там до 2014 року, а сама Олеся якийсь час вчилася та мешкала в Італії. 

Коли у 2014 до колишнього полковника прийшли так звані “ЛНРівці”, вони сказали прямо: або він переходить на їхній бік, або дуже пошкодує. 

Батько народився українцем, і життя своє хотів вести правильно. Не перейшов на ворожий бік, зібрав сім’ю та переїхав… до Маріуполя.

З перших днів повномасштабного вторгнення батьки Олесі вивозили цивільних з небезпечного Маріуполя. Коли окупанти захопили місто, хтось видав таємницю цих людей: росіяни їх знайшли та розстріляли. 

Їхні тіла лежали на вулиці три місяці, публічно нагадуючи, що буде, якщо не допомагати окупантам. Згодом їхні та ще кількасот тіл скинули в один котлован. На тому місці тепер звели будинок.

Так загинули батьки Олесі. Вона у цей час була в Італії.

Читати на тему

Біль втрати ніколи не зникне! Історія жінки, чия родина загинула від російської ракети

Жінка розповіла, як російська ракета вбила її родину просто у своєму домі.

Втратила дітей та чоловіка

Жінка мала двох чудових діток: 11-річного Гаврилка та чотирирічну Соню. В січні 2022 року батьки вирішили відправити малечу до бабусі та дідуся у Київ: в Італії саме бушував спалах Covid-19. Ніхто не знав, що на саму Україну чекають куди гірші події. 

— В ніч з 23 на 24 лютого я була в операційній. Коли вийшла звідти о другій дня, на моєму телефоні було 60 пропущених. З того боку чоловік кричав, що в Україні почалася велика війна.

Її чоловік був військовим хірургом. Він того ж вечора зібрав свої речі та поїхав до України на службу: знав, що там він буде потрібнішим. 

Батьки чоловіка, з якими залишалися діти, до останнього не наважувалися виїхати з небезпечного містечка під Києвом. 14 березня нарешті вирішили, що далі відтягувати нікуди. 

Вони планували їхати до Олесі, в Італію. У той евакуаційний автобус, в який сіла родина чоловіка та Олесині діти, влучив російський снаряд. За кілька годин Олеся дізналася про смерть своїх рідних. Гаврилко, у якого було 92% опіків тіла, загинув наступного дня, у свій день народження. Чотирирічна донька загинула на місці, поряд з батьками чоловіка.

Тіло сина — єдине, яке вдалося поховати. Всі інші залишилися на місці загибелі у братській могилі. 

Так загинули діти Олесі. Вона залишилася в Італії сама.

Читати на тему

Неможливо було розібрати, де загиблі, а де поранені: історія жінки, яка тікала з лежачою матір’ю з Краматорська

Трагедія на вокзалі стала для всіх справжнім шоком. І Яна з лежачою мамою та хворим чоловіком наважились їхати з дому.

Чоловік після почутого замкнувся. Не виходив на зв’язок близько місяця. Олеся в цей час божеволіла в Італії. Її підтримували лише друзі. 

Через сімейне горе чоловіка Сашка “тягнуло на нуль”. Він виконував найнебезпечніші завдання, їздив у Бахмут. Вони спілкувалися, проте теми дітей не торкалися: чоловік у всьому звинувачував себе.

З цим почуттям він і пішов з життя. Через півроку після смерті дітей загинув і Сашко. 5 вересня під час евакуації поранених з Бахмута автомобіль чоловіка потрапив під обстріл — влучила протитанкова керована ракета.

Так загинув чоловік Олесі. І більше бути в Італії вона не могла.

Знайшла новий сенс

Вона залишилася абсолютно одна. У чужій країні, без жодної живої рідної душі. Жінка довго працювала зі спеціалістом, а вже згодом вирішила, що повернеться в Україну та піде служити. 

— Я тут важливіша. Можу допомогти, врятувати чиєсь життя. І чиїсь діти будуть посміхатися. Можливо, це егоїстично: бо це свого роду спроба врятувати саму себе, знайти мету життя. Але я відчуваю, що маю бути там, — каже Олеся. 

Фото: Віталій Носач/РБК-Україна

Зараз вона працює військовим медиком в одній з гірсько-штурмових бригад. Вона каже, що пережите її сформувало новою, сильною людиною. Але зізнається: горя вона досі не прожила. 

Вона ще не набралася сміливості поглянути на їхнє останнє сімейне фото. Але вірить, що у ЗСУ робить важливу справу. 

Як це — бути на межі життя та смерті разом зі своїми дітьми, знає й інша родина. Як багатодітна сім’я з десятьма дітьми вибиралася із Запоріжжя до Польщі — читай в нашому іншому матеріалі.

Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами.

Фото: Віталій Носач/РБК-Україна