Якщо ми не переможемо, історія буде повторюватися: військовий Стріла про вагу українського спротиву

Українські військові нині відважно боронять рідну землю, бо знають: історія циклічна, отже якщо не зараз, воювати з окупантами доведеться наступним поколінням.

До пам’яті про своїх предків звертається й наш сьогоднішній герой історії — військовий Олександр на псевдо Стріла. 

Про свою мотивацію піти на фронт та про що згадує у критичні для себе моменти, він розповів 24 ОМБр імені короля Данила.

Продовжує справу предків

У 28 років Олександр, який родом з Львівщини, вирушив до військкомату одразу на другий день повномасштабного вторгнення. 

Зізнається: велика війна стала для нього неочікуваною, але Стріла мав військовий досвід. Його він здобув ще в часи АТО чи ООС. 

Тоді, відверто кажучи, ніхто не знав, що буде, але всі свідомі люди розуміли, що треба йти. Хто, якщо не ми? — згадує Стріла.

Його війна розпочалася з посади інструктора: навчав тих, хто прийшов до Збройних сил України без досвіду. Згодом військовий й сам приєднався до 24 ОМБр імені короля Данила. Тепер Стріла з підрозділом перебуває на Донецькому напрямку.

Чоловік воює не лише за наше теперішнє і майбутнє, а й за славне українське минуле.

— Ми робимо те, що робили наші предки з давніх-давен, ще з часів козаччини та Української повстанської армії. Моє селище в Самбірському районі, Стрілки, — батьківщина заснування Українських січових стрільців — усусів — гордо говорить Стріла.

Звідси — й походження військового псевдо. 

Читати на тему

Коли родина разом, то результат — питання часу! Як сестри-бійчині боронять Україну

Як сестри разом воюють на українському фронті.

Про мотивацію на фронті

Стріла розповідає, що у важкі для себе моменти він мотивується історіями з власного місця народження. А таких є чимало.

— В мене вдома у 2011 році було урочисте відкриття вокзалу, що збудований ще за Австро-Угорської імперії. Його реставрували й там, де перебирали залізничну дорогу, знаходили залишки людей, які були зв’язані колючим дротом.

В криниці, з якої я особисто в дитинстві пив воду, знайшли залишки двох людських тіл, які також були колючим дротом зв’язані.

Потім, пам’ятаю, один дідусь розповідав, що на каштанах, які й далі там ростуть, НКВД повісило його матір і молодшого брата, бо вирішило, що вона — зв’язківець УПА, — пояснює військовий.

Тож на момент 24 лютого 2022 року я зрозумів, що якщо свідомі люди не підуть сюди захищати територію української держави, то противник зайде в наші рідні села і міста й знову буде повторюватись ця історія.

У нас немає вибору. Ми мусимо перемогти, — резюмує Стріла.

Для багатьох українців повномасштабне вторгнення почалося ще за тиждень до 24 лютого. Історію кінолога-прикордонника, який пережив контузію та втрату своєї собаки, ми писали в нашому іншому матеріалі.

Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!

Фото: Костянтин та Влада Ліберови.