“Коли буде безпечно? Ми не готові чекати навіть рік”. Історія родини з Покровська про рішення повернутися з-за кордону

Нам здається, що у містах, які розташовані поблизу лінії фронту, немає життя. У деяких населених пунктах так і є, у маленьких селах лишається кілька цілих будинків та мешканців. Утім, є міста, в яких люди продовжують жити й виконувати критично важливу роботу, як-от Покровськ.

На початку повномасштабної війни люди масово виїжджали звідси, населення зменшилося ледве не на дві третини. Місцеві навіть порівнюють ті дні з апокаліпсисом. Але зараз кількість населення у місті збільшується, люди навпаки — повертаються у Покровськ. 

20-річна Вікторія Макарова теж повернулася зі свою маленькою донькою у це місто до чоловіка з-за кордону. Свою історію подружжя розповіло для BBC Україна.

Треба налагоджувати життя вдома

Минулого року Вікторія з донькою Євою виїхала до Словаччини, а її чоловік Сергій залишився у Покровську. Він з нетерпінням чекав на пероні свою родину, зустрів кохану з букетом квітів та зізнався, що емоції переповнюють.

Вікторія каже, що вирішила припинити тікати від війни. Вирішила повернутися додому, хоча трохи хвилюється.

Я маю це якось подолати.  Неможливо так жити, катаючись усюди. Треба налагоджувати життя вдома, — стверджує вона.

Після зустрічі зі своїми улюбленими дівчатами Сергій каже:

— Я дуже радий бачити свою красиву дочку і дружину. Хочеться просто сидіти, обійматися, балакати — і все.

Сергій залишився в Україні, а саме у Покровську через свою роботу. Він працює у місцевій вугільній шахті. Ця промисловість є одним із найбільших роботодавців Донецького регіону. Саме робота тримала на місці багато мешканців Покровська та спонукала повертатися. Адже вугільна промисловість — критично важлива. Деякі працівники навіть отримали бронь від мобілізації.

Після зустрічі на пероні вокзалу Сергій, Вікторія та Єва повернулися у свою квартиру. Там пара налагоджує життя та грається зі своєю донечкою.

Ми не можемо знати, коли буде безпечно. За рік, два, пʼять? Ми не готові чекати п’ять років або навіть рік, — каже Сергій.

Вони вирішили бути разом попри ризики. Це може свідчити не лише про нескореність, а й розуміння того, що війна може тривати довго.

Читати на тему

А що там, у Бердянську? Історія Марини про реалії життя й свавілля росіян в окупованому місті

Як перебуває під окупацією Бердянськ: читай історію в матеріалі.

Краще померти на своїй Батьківщині

У повітрі Покровська витає відчуття війни. На вулиці порівну можна побачити як мирне населення, так і військових. Населений пункт досі перебуває у зоні дії російських реактивних систем залпового вогню (РСЗВ). 

На околицях міста розташована лінія оборони, за нею стежать бійці ТрО. Їхня робота дає людям впевненість повертатися додому.

— Дехто рятує своїх дітей, а дехто залишається, тому що це — їхня Батьківщина. Якщо доведеться помирати, то краще на своїй Батьківщині, ніж десь за кордоном, — каже боєць В’ячеслав.

Росіяни знищили багато населених пунктів України, до війни вони були квітучими та сповненими життя. Раніше ми розповідали історію Владислава Кравця про Сєвєродонецьк до війни.

Підписуйся на наш Telegram та Instagram, аби бути в курсі новин! 

Фото: Укрзалізниця, Ганна Чорноус / BBC Україна