ДНК-експертиза підтвердила: його вбили росіяни — трагічна історія дитячого письменника

Коли його бачили востаннє, він прокричав Слава Україні! А в садку знайшли закопаним щоденник, який просив передати Збройним Силам України після звільнення рідної Капитолівки. Наприкінці березня в селі поблизу Ізюма на Харківщині окупанти полонили дитячого письменника.

На жаль, днями стало відомо, що Володимира Вакуленка вбили росіяни на Харківщині під час окупації. Про це свідчать результати ДНК-експертизи, які отримали журналісти редакції розслідувань Суспільного.

Спершу правоохоронці заперечили інформацію про те, що тіло належить саме письменникові. Втім згодом було знайдено фото тіла, зроблене перед похованням. На ньому видно прострелені документи Володимира Вакуленка, а також татуювання на руці, подібне до того, яке він мав. А тепер дані про загибель письменника підтвердила й ДНК-експертиза.

Російська армія називала його нацистом, самі ж арештували українського митця разом з неповнолітнім сином, в якого до того ж порушення аутистичного спектра. Хлопчика відпустили, а де нині Володимир — достеменно невідомо.

У ритуальному журналі з масового поховання в Ізюмі є його ім’я, але рідні ще мають надію, що їхній син живий і чекають на результат ДНК-експертизи. 

Відколи Володимира полонили, вихованням онука займається бабуся — Олена Ігнатенко.

Я певна, що він розуміє. Помічала часто таке, що ми спілкуємось про батька, і раптом він починає плакати.

Кричав Слава Україні, коли забирали у полон

Письменник Володимир Вакуленко писав переважно для дітей. Читав малечі на літературних вечорах у Львові, Луганську, Києві — постійно був в роз’їздах, і всюди з ним — Віталик.

Коли велика війна прийшла на Ізюмщину, вони разом носили гуманітарку українським військовим, тато навчив його падати під час авіанальотів. І навіть у полон уперше їх забрали разом.

Facebook

Вперше прибіг батько до нас: Вовку забрали. Як забрали? Та приїхала військова машина, забрали Вовку разом із Віталиком.

22 березня до хати, де мешкали Володимир з Віталиком, прийшли п’ятеро росіян з автоматами, згадує батько письменника. 

— Де ваш націоналіст? — запитали окупанти батька письменника Володимира. — Який, кажу, націоналіст? — Ми все знаємо про вас, нам треба фашиста. 

Facebook

Окупанти шукали в хаті зброю. Шукали татуювання у Володимира, били його. А 24 березня за письменником прийшли вдруге. Кинули в бус і поїхали.

Він ще й кричав Слава Україні! Це ж їм нескорений, він упертий такий!

Батьки шукали сина по підвалах, де тримали полонених, питали на блокпостах. Та Володимира більше не бачили: ходили чутки, що він у полоні і його судитимуть у Росії. Не упізнали й серед тіл загиблих односельців. А коли звільнили Ізюм, на околиці в лісі знайшли масове поховання, де людей ховали переважно під номерами.

У журналі ритуальника знайшли запис: Вакуленко Володимир Володимирович, Капитолівка. Дата поховання — 12 травня.

Номер 319. Але коли розкопали могили, у 319 виявили тіло жінки, — згадує пані Олена.

— І це мені таку надію дало, що він живий, що це якась плутанина — випадково документи його туди потрапили.

Читати на тему

Їхній фургон просякнутий трупним запахом, а підлога вкрита личинками: історія тих, хто повертає загиблих з війни

Їхній білий фургон з червоним хрестом просякнутий різким трупним запахом. Однак Артур та Денис на це вже мало зважають. Їхня головна задача щодня — винести мертвих з цієї страшної війни.

Остання надія

Але пізніше Олена побачила ще одне фото, яке зробив ритуальник до поховання — її серце наче зупинилося.

— Аркуш великого паперу, номер 319 та фрагмент тіла: видно руку — це ж Володіне татуювання, кільце на пальці його і військовий квиток, пробитий кулею.

Facebook

Батьки чекають на результат ДНК-експертизи та сподіваються, що їхній син живий. Коли Капитолівку звільнили, батько розкопав схрон, де син сховав книжки й щоденник, який вів під час окупації.

Син попросив батька зробити це, як тільки в Капитолівку зайшли росіяни. Настановив: відкопати та віддати ЗСУ, щойно ті звільнять селище. 

Нині цей щоденник на зберіганні у Харківському літературному музеї. Його зацифрували, але поки не оприлюднювали.

Директорка Літературного музею Тетяна Пилипенко також вірить у те, що Володимир живий та перебуває у полоні, тож озвучувати те, що він писав під час окупації, зараз не можна.

Відомо, що останній запис був зроблений 21 березня, у Міжнародний день поезії. А наступного дня Володимира арештували. 

Він саме пише про журавлиний ключ в небі, який курликає, який начебто вітає його з цим днем поезії. І йому чується в цьому клекотіння, що все буде Україна, і вірить в перемогу.

Facebook

Інша історія родини з Херсонщини — неймовірна. Вони були сім місяців під окупацією та дивом вижили у розстріляній гуманітарній колоні. 

Підписуйся на наш Telegram, стеж за останніми новинами!