Сім місяців життя в постійному страху — саме стільки родина Ковальчуків виживала в окупації під обстрілами та під дулами російських автоматів у рідному селі Дубівка, що на Херсонщині.
Коли багатодітна родина змогла вирватись, пройти всі ворожі блокпости та вже дістатися Запоріжжя, колонну, в якій рухались біженці, росіяни накрили ракетами С-300.
Тоді загинуло понад 30 людей. Ковальчуки дивом уціліли. Нині вони обживаються у селі на Одещині й уважно стежать за новинами з Херсонщини.
— Спати було неможливо, було страшно, коли задніми дворами ходили росіяни. Ти не знаєш, чому, куди та що з тобою буде, — згадує Юлія Ковальчук.
Вона переповідає свої страхи, які їй з чоловіком та чотирма дітьми довелося пережити за сім місяців окупації. До Новокаховського району росіяни зайшли відразу після початку повномасштабного вторгнення.
Одразу почали заселятися в покинуті будинки, влаштовувати свої порядки та полювати на чоловіків. За словами Юлії, вони розшукали тих, хто служив в АТО.
20-річного сина сусідів окупанти на місяць кинули в так звану яму — місце, де катували українців. І росіяни ставали лише дедалі жорстокішими.
Наприкінці вересня Ковальчуки таки вирішили тікати з села. На ворожих блокпостах за проїзд змушені були віддати 30 тис. грн. По 5000 грн за кожного члена родини.
Дорога тривала чотири дні. Ми їхали з 12:00 до 19:00 по 50 км, — ділиться переселенка.
Коли врешті доїхали до Запоріжжя, росіяни ракетами С300 обстріляли колону автівок у передмісті. Юлія каже: їм пощастило, бо були посередині колони.
Із Запоріжжя Ковальчуки переїхали до села Сухомлинове Одеської області. Небайдужі місцеві мешканці одразу надали їм прихисток — старенький будинок. Разом з місцевою владою привели його до ладу. Проте навіть через місяць після евакуації родина не оговталась від пережитого.
Жінка каже, що не звикли до такої “тиші”, а коли в чоловіка на телефоні зазвучала сирена, їй миттєво стало погано. Зараз у будинку Ковальчуків уже живуть окупанти. Про це родину сповістили сусіди.
Ми розуміємо, що, коли вони поїдуть, там нічого не залишиться. Вони вже встигли вивезти техніку та меблі, — розповідає вона.
Родина пильно стежить за новинами з південного фронту, дуже радіє за Херсон і за мешканців звільнених територій. Вірить у ЗСУ і в те, що скоро наші військові виженуть росіян і з їхнього села.
Українці допомагають одне одному не тільки прихистком, а й можливістю працювати. Раніше ми розповідали історію Катерини Тарасенко, яка відкрила прихисток-ферму для переселенців.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!