На початку 2022 року українські підлітки готувалися до вступу у виші, займалися улюбленими справами та планували своє майбутнє. Але повномасштабне російське вторгнення завадило усім планам. Багатьом довелося перекроювати свої долі та будувати життя наново за кордоном. Так сталося і з 16-річною Вєрою Лазарук. У лютому 2022 року вона навчалася у десятому класі та відвідувала черкаський гурток Юні кореспонденти, адже мріяла стати журналістом. Дівчина готувалася до вступу в український виш, хотіла навчатися у Києві чи Львові. Але тепер навчається у британській приватній школі Our Lady’s Abingdon, що неподалік від Оксфорда, та готується до вступу у закордонний ЗВО. Про виїзд за кордон, рідних в Ірпені, навчання в британській школі та допомогу Україні вона розповіла для Вікон. Тривожний ранок Вєра каже, що ніколи не забуде ранок 24 лютого 2022 року. — Я прокинулася перед будильником, мала йти на другий урок. Розбудив дзвінок на мамин телефон. Почула її знервований та наляканий голос. Телефонував мій тато, який живе в Києві, сказав, що у них працюють сирени. Столицю бомблять, почалася повномасштабна війна, — розповідає дівчина. Вони з мамою увімкнули телевізор та дивилася новини. — До 12:00 ми не могли прийняти того, що почалася повномасштабна війна і треба щось робити, можливо, йти за продуктами, заправляти машину. Просто ходили по квартирі та не розуміли, що робити, — каже вона. Про виїзд за кордон Батько Вєри наполягав на тому, щоб вони з мамою виїхали з України. Він аргументував тим, що тут не буде нормального навчання, не буде спокійно. Поки війна не закінчиться, краще побути за кордоном. Двоюрідна бабуся Вєри мешкає у Великій Британії понад 20 років, тому вони з мамою мали куди їхати. — Ми подали документи на візу у Велику Британію ще наприкінці березня, чекали відповіді. Тоді ще не була звільнена Київська область, ми були напоготові, щоб тікати, якщо росіяни підуть далі. На щастя, цього не сталося. Ми отримали дозвіл на візу. Я закінчила онлайн десятий клас в Україні, і в червні ми виїхали, — ділиться дівчина. Вона розповідає, що мала підтримку та допомогу, адже їхала до родички. Усі, з ким вона зустрічалася, допомагали їй та мамі і поводилися люб’язно. Але з розмов інших українців чула, що не всі британці розуміють, чому вони до них приїздять і стають біженцями. Про навчання в британській школі та благодійність Вєра стала єдиною українкою, яка вступила у приватну школу Our Lady’s Abingdon. Їй оплачують недорогі поїздки та обіди. Щоб потрапити туди, дівчина мала написати мотиваційного листа. Вона приїхала у Велику Британію в червні, коли навчальний рік закінчився. Подавала заяви і до державних шкіл, але отримала листа про те, що її беруть до приватної. — У школі розповідали, що ще до мого вступу, з початку повномасштабного вторгнення, вони говорили про війну в Україні та збирали кошти на допомогу українцям. У листопаді я дізналася, що у школі влаштовували благодійну виставку картин української художниці Олени Леус. Zylea is a newly formed group of OLA lower 6th artists holding an exhibition to sell artwork to support Ukraine. They have 30 pieces of work and the exhibition will be held 1st December at 6:30pm at Our Lady’s Abingdon. If you would like to attend please let us know. pic.twitter.com/XPkAjsdvwo— Our Lady’s Abingdon School (@OLAabingdon) November 25, 2022 Одинадцяті класи, які вивчають мистецтво, разом з викладачем сконтактували з українською художницею, яка пише гарні картини. На виставку могли прийти усі охочі та придбати картину. Зароблені кошти відправили на благодійність. Це була повністю їхня ініціатива. Я не знаю, в який саме благодійний фонд були направлені кошти, але точно до того, який вибрала Олена, — говорить школярка. @OLAabingdon Great to see so many people at the private view of Ukrainian artist Olena Leus. Thanks to Mrs Holden. Lovely to see art back in the Mall too! pic.twitter.com/LuXpyBYuD1— Christine Whyte (@KikaWhyte) December 1, 2022 Також Вєра розповідає про свою благодійну ініціативу. — Перед різдвяними канікулами я запропонувала зробити таку акцію: день різдвяних светрів. Усі охочі могли прийти не у шкільній формі, а в різдвяному джемпері. Але вони мали задонатити два фунти на допомогу Україні. Я робила презентацію перед школою. Розповідала про ситуацію в Україні, про найбільші теракти, які скоїла Росія. Фото, зроблене Вєрою в Ірпені Пояснювала, що український народ згуртувався, люди дуже допомагають одне одному. Казала: “Сам народ хоче наблизити Україну до перемоги, тому давайте їм допоможемо. Прийдіть у різдвяному джемпері у школу та пожертвуйте два фунти”. Загалом ми зібрали 480 фунтів (близько 21 тис. грн — ред.) та відправили їх до фонду, який допомагає українцям, — згадує Вєра. Про роботу в шкільній газеті Дівчина хоче стати журналістом, тож почала працювати у шкільній газеті, яка виходить щотижня. Цього року додали рубрику Teacher’s talk, нею й почала займатися Вєра. — Мені запропонували з цим працювати, бо я казала, що хочу вступати на журналіста. Я пишу на електронну пошту вчителям та домовляюся з ними про інтерв’ю. Моя задача — розкрити його як людину, а не вчителя. Його хобі, чим він займається поза школою. Розкрити його цікаві сторони. Я провела шість інтерв’ю, невеличкі статті на кілька сторінок. Але це практика як проведення інтерв’ю, так і написання статей, — говорить вона. Читати на тему Від системи оцінок до освітньої програми — українці розповіли про школи за кордоном та сум за Батьківщиною Розповідаємо, чим відрізняються школи у різних країнах Європи від українських. Про рідних в Ірпені та обстріли міста Взимку школярка приїжджала в Україну, відвідувала рідних в Ірпені та писала про ситуацію у місті для шкільної газети. Вона розповідала в школі про рідних, які постраждали, і наголошувала, що війна в Україні не так далеко, як можна подумати. Бо, хоч вона в Британії, а війна зачепила і її. — Мій тато та його мама живуть у Києві. У перший день повномасштабного вторгнення вони поїхали до двоюрідного брата, який мешкає в Ірпені. У нього є дружина та двоє дітей. Також там були дві сестри моєї бабусі по татовій лінії. Вони там пробули буквально до самої окупації. Виїжджали з міста, коли росіяни вже зайшли в Бучу. Фото, зроблене Вєрою в Ірпені — Рідні майже весь час сиділи в підвалі та чули, як біля них були влучання в будинки. Зникло світло, вода, газ, не було жодного постачання ресурсів. Жити там нормально було неможливо. Магазини не працювали. Останньою краплею стало те, як ворожий літак почав скидати бомби на будинки. Рідні вирішили виїхати. Мій дядько дуже любить свій дім, він не хотів його залишати. Але їх вмовили це зробити. Якби вони не спробували виїхати і залишилися б там, навряд чи змогли б евакуюватися, — говорить Вєра. Рідні вирішили їхати до ще одного брата у Васильків, адже дорога на Київ була закрита. Їхали двома машинами, потім до них приєдналися інші. — Було одне перехрестя, яке росіяни обстрілювали з танків, його треба було проїхати дуже швидко. Рідні їхали та чули, як вибухало усе навколо. Бачили розбиті машини з написом “Діти”. Їм вдалося виїхати. Наступного дня їм зателефонували сусіди і сказали, що колону машин розстріляли, а російські танки зайшли в частину Ірпеня, — згадує дівчина. Фото, зроблене Вєрою в Ірпені Коли російські військові покинули Ірпінь, дядько Вєри повернувся до міста. Він почав відбудовувати дім, бо той постраждав від російської ракети. Сарай біля будинку його матері згорів, а в дім влучив уламок, зруйнувавши стелю та частину будинку. Будинок бабусі Вєри в Ірпені Про систему освіти у Великій Британії Вєра каже, що навчання у старших класах Великої Британії їй подобається більше. Британці навчаються в школі 13 років. В останні два роки навчання ти можеш обрати три – чотири предмети, які вивчатимеш. Потім складаєш головний екзамен для вступу в університет. — Я обрала психологію, економіку та медіа. Мені подобаються ці предмети. Можливо, економіку можна зустріти у деяких школах України, але психологію та медіа навряд. Мені подобається досліджувати різні теми з психології, я цікавлюся ментальним станом. Економіку обрала, бо хочу вступати на журналіста, тому маю орієнтуватися в економічних процесах країни. Також економіка знадобиться в житті. На медіа ми вивчаємо різні ланки цієї сфери: фільми, газети, журнали тощо та створюємо свій проект. Зараз я працюю над своїм міні-журналом на психологічну тему. Пишу про підготовку журналу: витрати на створення, які треба обирати шрифти тощо. Я вважаю це прекрасною можливістю зрозуміти, що тобі подобається, та вчити те, що тобі потрібно для університету, — акцентує вона. Вєра додає, що таке навчання легше за українське. Останні два роки в школі діти вважаються дорослими, самостійно формують конспекти, щоб скласти екзамен. Нам не ставлять оцінок. Тобто я не женуся за тим, щоб гарно здати тему, отримати високу тематичну оцінку. Я працюю на результат. — Домашнього теж багато не задають. Я вивчаю три предмети, мені треба слідкувати, щоб я добре засвоювала матеріал. Якщо є прогалини, я можу сказати вчителям, вони знайдуть годинку, щоб пояснити мені щось, — каже вона. Про мовний бар’єр Дівчина розповідає, що зараз їй набагато легше говорити англійською. Спершу було складно через акцент. Під час вивчення англійської в українській школі пояснювали, що є американський та британський акцент. Але британського акценту є дуже багато. — Ти переїдеш з міста у місто, наприклад, на північ від Оксфорда, і вже в людей зовсім інший акцент. Їх складно зрозуміти. У британців дуже специфічна вимова. Здається, що вони не розділяють слова. Одне слово витікає в інше. Я хотіла говорити англійською, я добре її вчила в школі, в мене був хороший словниковий запас. Але я почала соромитися свого акценту і того, що скажу щось неправильно. Зараз це минуло, я майже вільно можу говорити англійською, — ділиться вона. Раніше ми розповідали історію Марії Губєрнік про життя українців у Великій Британії. А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше! Теги: Біженці, Велика Британія, війна в Україні, Життєві історії, Ірпінь, Навчання Якщо побачили помилку, виділіть її, будь ласка, та натисніть Ctrl + Enter
Читати на тему Від системи оцінок до освітньої програми — українці розповіли про школи за кордоном та сум за Батьківщиною Розповідаємо, чим відрізняються школи у різних країнах Європи від українських.