Як працюють енергетики України після обстрілів: історії працівників

Енергетики останні кілька місяців плідно та цілодобово працюють для відновлення енергосистеми України. Їхня робота була важливою й до повномасштабної війни та масованих обстрілів, але помічати й цінувати люди почали її тільки зараз.

Українські енергетики розповіли про свою роботу після масованих обстрілів Євгену Руденку та Дмитру Ларіну з Української правди.

— У нас сил більше, щоб все відновити, ніж у ворога ракет, щоб руйнувати, — зазначили герої матеріалу. Тож час дізнатися про їхню важливу роботу.

Подружжя тримає енергетичний та справжній фронт

Лариса з колегами відповідає за подачу пари з води для руху величезних механізмів, які потім дають електрострум.

Восени, в той день, коли пролунала повітряна тривога, жінка відправила колег до бомбосховища, а сама лишилася на робочому місці. Вона пояснює, що не можна зупиняти безперервний процес очищування та подачі.

Тоді ракета влучила за 200 м від теплоелектростанції. Лариса впала на підлогу та закрила руками голову. Її спину посікло розбитим склом, а у нозі застряг уламок, який потім витягнули у медпункті.

Перед цим вона кинулася рятувати обладнання:

Не знаю, що зі мною трапилося. Все відбулося на рівні підсвідомості, — згадує жінка.

У Лариси почав розриватися телефон від дзвінків. Першою зателефонувала молодша 12-річна донька, вона цікавилася, як зараз її матір.

Фото: Дмитро Ларін / Українська правда

Чоловік Лариси працював на цьому ж підприємстві половину свого життя. Кілька років тому вирішив піти у бізнес, а від початку повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на фронт. Чоловік брав участь у звільненні Херсона, а зараз перебуває у гарячій точці на Донбасі.

Він пропонував дружині виїхати з країни, але вона відмовилася. Це питання більше не обговорювали у їхній родині.

— Коли чоловік йшов у ЗСУ, сказав, що хоче, щоб наші доньки жили у вільній країні.

Хтось має виконувати цю роботу на фронті, хоча він не був раніше військовим. А я маю виконувати свою тут, — ділиться Лариса.

Нині старша донька подружжя вступила до одного з київських вишів і теж не збирається виїжджати з України. Жінка пояснює — така позиція їхньої родини.

Читати на тему

Як працюють енергетики та рятувальники після ракетних ударів

Справжніх героїв добре видно в темні часи! Як працюють рятувальники та енергетики після ракетних обстрілів

Енергетики та рятувальники розповіли про свою роботу після масованих ракетних ударів.

Усе починалося, як звичайна зміна

Юрій обслуговує електрообладнання на ТЕС. Після повномасштабного вторгнення він разом з іншими чоловіками пішов у місцеву тероборону. Чергував на блокпостах, допомагав поліції та військовим. Згодом вирішив зосередитися на роботі, яка стала надважливою та небезпечною.

Чоловік розповідає, що завжди приходить на роботу раніше, щоб зрозуміти обсяг роботи та визначити завдання для людей. Того разу було так само, але щойно чоловік ознайомився з планами — стався “приліт”.

Він згадує: будівля сильно затрусилася. Двері повибивало, шафи для речей персоналу завалилися. Стіни частково зруйнувало, на проходах цеглини лежали.

Юрій не знав, куди бігти й що робити, адже усе було в диму та пилу.

— У тому приміщенні ще був монтер, далеко від мене. Ми криками перекинулись: “Живий?” – “Живий!” Зійшлися в одну точку та почали вибиратися на вулицю, — ділиться Юрій.

Фото: Дмитро Ларін / Українська правда

— Як після “прильоту” працювати? Кави випив, покурив, трішки заспокоївся і пішов далі. У мене навіть не було думки звільнитися.

Треба робити, що вмієш. Я знаю, для чого працюю і як це важливо для людей. У мене теж є відчуття, що я на фронті, тільки енергетичному, — підкреслює Юрій.

Він також розповів, що під час ремонтних робіт трапляються різні люди: хтось кричить з вікна у спину, а хтось іде та пригощає гарячою кавою та чаєм. Він додає:

— Головне, щоб була перемога ЗСУ, а ми все витримаємо. Все відновимо. Потрібен тільки час, руки у нас є. Ворог видихається, а ми тримаємося, дякуючи нашим хлопцям з ППО.

Читати на тему

На передовій енергофронту — як українські спеціалісти відновлюють живлення, ризикуючи власним життям

Читай, як працюють українські енергетики після масованих атак росіян.

Його складно налякати

Євген працює паливно-транспортником. Каже: про нього всі жартують, що його складно налякати. Кілька місяців тому він переїхав з прифронтового Слов’янська, у якому вісім років тому почалася війна, та влаштувався на роботу на один з об’єктів ДТЕК.

ТЕС у Слов’янську сильно розбили ще у 2014 році, а зараз росіяни б’ють по цих об’єктах по всій Україні. Проте Євген впевнений, що українська енергосистема вистоїть.

Це підказує чоловікові його досвід: він уже проходив 90-ті, руйнацію енергетичного підприємства на старті війни у 2014-му, його відновлення та нові обстріли вже зараз. Тож налякати та здивувати його тепер дійсно складно.

— Я був одним з десятка тих, хто першим зайшов на електростанцію у Слов’янську після боїв.

Побачив просто жах: 95% вікон не було, дуже багато руйнувань, побите обладнання. Але ми одразу почали наводити порядок, — згадує Євген.

Тоді, коли усі зустрічали 2015 рік, він з колегами провів ніч на морозі 26 °C, подаючи вугілля, щоб Слов’янськ був із теплом.

— Я вже 30 років у професії, занадто довго працюю, щоб звертати увагу на критику. Це лише заважає в роботі. І переконувати когось не бачу сенсу.

Я знаю ціну своїй праці. І це розуміння прийшло ще до війни, з дорослішанням, з досвідом. Нам не потрібне співчуття. Єдине, що нам потрібно — ППО. А все інше ми зробимо самі, — стверджує чоловік.

Фото: Дмитро Ларін / Українська правда

Дуже радісно давати родинам затишок

Цього чоловіка просто називають Палич. Він 40 років пропрацював на ТЕС. Уже давно пенсійного віку, але продовжує працювати й тримати енергетичний фронт.

Каже, що колись їхню професію сприймали інакше. Його портрет висів на дошці пошани в одному з обласних центрів. Згодом почали згадувати лише раз на рік, на День енергетиків 22 грудня. І здебільшого вони самі влаштовували концерти та якісь нагородження. А після обстрілів люди почали більше звертати увагу на роботу енергетиків.

— Але енергетика завжди потребує уваги, у всі часи, — наголошує Палич. І розповідає одну історію про свою роботу.

— Уявіть: я йду пішки на зміну, бо автобус не їде, снігу по коліно. Дуже холодно. Але я йду з думками про те, що в мене вдома зараз лежать у ліжку мої діти та жінка. В хаті тепло.

Дуже радісно мені, що саме я даю їм та іншим сім’ям цей затишок, — ділиться чоловік.

Чоловік каже, що не розуміє, коли люди жаліються на проблеми з електропостачанням.

— Енергетики просто розриваються. У дощ, сніг, мороз ідуть на лінію, спасають обладнання. Я тому, хто звинувачує, сказав би: “Дорогенький, ти звик, що в тебе світло. А якими силами воно береться, ти знаєш?” — каже Палич.

Фото: Дмитро Ларін / Українська правда

Він пояснює: щоб запустити блок, котел, турбіни з холодного стану, треба вісім – десять годин безперервної роботи. Не можна прогріти метал у турбіні швидко. Потрібна спеціальна температура, щоб не було тріщин. Також треба враховувати багато різних деталей: засувка, арматура, регулятор, манометр, сигналізація, блокування, конденсатори, котли, турбіни.