Він зібрав із різних життєвих ситуацій та чималої кількості героїв свою книгу. Однак продовжує писати власну історію кожним кроком на фронті.
Хтось знав, хто такий Валерій Маркус ще кілька років тому, комусь він виринув у рекомендаціях після початку повномасштабної війни. Об’єднує лише одне — більшість точно хоч раз чули його ім’я.
У його творчому доробку близько п’яти років у ролі десантника, 375 сторінок в якості письменника, пройдені кілометри незвіданих стежок як мандрівника та незліченна кількість ліквідованих окупантів як воїна за незалежність своєї держави.
Красивих слів про таку звичайну людину, як він сам себе у багатьох інтерв’ю називає, забракне. Проте найімовірніше, за кілька років знайдеться той, хто зможе і захоче об’єднати їх у книгу про непересічного військового.
Про багатьох з виняткових воїнів ми ще не знаємо, але біль від їхньої втрати часом вражає більше, ніж кулі. І як би банально це не звучало, від того не легше. Тому Валерій Маркус зважується розповісти, як це — втрачати тих, з ким пліч-о-пліч борешся за свободу Батьківщини.
— Вчора у нас загинули двоє достойних людей з дуже великої букви, розвідників.
Я їх добре знав. Знав достатньо близько, щоб це завдало мені сильного болю. Наскільки боляче сім’ям, навіть не можу уявити.
Один день – два життя. Непроста математика війни, але кожного ранку після вечірньої втрати нашим військовим доводиться продовжувати боротьбу. Тому доводиться вибудовувати свою систему, яка допомагає долати щоденний біль.
Один з аспектів цієї системи – я ніколи не зближуюсь з людьми, які працюють поряд, щоб мені не було боляче їх втрачати.
Ще одним рятівним колом стає волонтерство. А якщо говорити точніше, спеціальний фонд, який збирає кошти на автомобілі, дорогу техніку і спорядження, допомогу пораненим бійцям та сім’ям загиблих.
Валерій Маркус запевняє: якщо з ним щось трапиться, у нього залишаться люди для керування фондом. Вони зможуть продовжити роботу відповідно до ідей військового, написаних точно не для краси, а з розумінням рівня складності ситуації на фронті.
Тому навіть якщо сьогодні ми прокинулись у м’якій постелі під співи пташок, варто не забувати, що хтось на сході не спав через бій гармат.
Навіть коли мине час, а наші діти будуть лише з книжок дізнаватись, що таке війна, треба пам’ятати героїв, які вибороли для них мирні будні, яскраві свята та незабутні Дні Незалежності.
Вічна пам’ять героям, полеглим за свободу України! Слава Україні!
Однак не лише чоловіки виборюють свободу на фронті. Читай історію розвідниці Аліни Гордєєвої, яка розповіла про українок на війні.
Вікна-Новини також мають свій Telegram-канал. Підписуйся, щоб не пропустити найцікавіше!