У мирному житті у 21 рік ти думаєш про те, як закінчити навчання, знайти роботу, розвивати кар’єру та стосунки, але з приходом війни все кардинально змінилося.
Головним питанням стало, чи виживеш сьогодні, чи вирушиш до батьків і навіки залишишся в одному з маріупольських підвалів. Саме так думав Тарас, 21-річний хлопець, який вижив у Маріуполі, але залишився сиротою.
Він зміг пройти фільтраційний табір та дістатися з онкохворою бабусею до Німеччини. Про свій болючий досвід дорослішання та найбільші виклики хлопець розповів журналістці УП.Життя Вікторії Андреєвій.
Невикористаний квиток: початок повномасштабного вторгнення
Тарас — чемпіон України серед юніорів зі снукеру, призер міжнародних змагань. На 25 лютого у хлопця вже були заброньовані квитки на змагання в Німеччині, та туди він не поїхав.
Під час початку повномасштабного вторгнення він був на вокзалі, в черзі за квитком до Києва, однак вирішив перечекати війну в рідному Маріуполі, ще не знаючи, що на нього чекає.
Разом з батьком переїхав до бабусі у західну частину міста та весь перший тиждень повномасштабного вторгнення жив новинами.
Уже на початку березня місто було відрізане від світу, електрики та водопостачання й почалася гра на виживання. Маріуполь бомбили, обстрілювали та блокували війська РФ, не шкодуючи нікого.
Підвал та смерть
Після того як ворожий снаряд поцілив за 10 м від будинку Тараса, уся його родина й сусіди переїхали жити в підвал квадратурою в півтора метра.
Люди боялися виходити назовні, щоб не забрали “ДНРівці”, тож жили там протягом місяця, і не дарма. У останніх був наказ вбивати всіх, хто не в підвалі.
15 березня в цьому переконався сам Тарас. Тато хлопця вийшов за їжею, а один зі снайперів його застрелив, тіло так і не знайшли. Маму ж хлопець втратив ще два роки тому.
Того дня Тарас повністю осиротів та пообіцяв онкохворій бабусі за будь-яку ціну витягти їх звідти. Хоч і сам уже не до кінця вірив, що зможе вижити та вибратися.
Тим часом так звані військові “ДНР” мародерили та оселялися у квартирах людей, забираючи всю їжу та речі, які сподобалися. Квартира Тарасової родини не стала винятком, забрали навіть ордени прабабусі й прадідуся.
Однак ознаки людяності в окупантів усе ж були. Вони ділилися з нами сухпайками, тож ми не полювали за голубами.
У 20-х числах березня окупанти почали розповідати про те, що Київ, Харків, Одеса й Миколаїв впали, а Зеленський утік. За допомогою їжі, води та зв’язку вороги почали переганяти людей на свій бік.
Щоб першими отримати свою порцію харчів та набрати води, люди могли стрибати одне на одного, усі стали агресивними.
Дивишся на місто і будинки — все чорне, знищене, а люди — мов зомбі. Це нагадувало фільм жахів, але в реальному житті.
Уже скоро почали роздавати стартові пакети російського зв’язку Фенікс. Тож у хлопця нарешті з’явилася нагода дізнатися про ситуацію в Україні та повідомити друзів, що він живий.
Крок на свободу через пекло фільтрації
З зовнішнього світу він зрозумів, що евакуація була можлива лише через Росію, а найбільшою небезпекою була фільтрація.
Усе, на що лишалося сподіватися Тарасу, що його пропустять як родича для супроводу важкохворої. Тож, ризикуючи життям, він із бабусею потрапили на евакуаційний рейс.
Під час фільтрації його, як і інших чоловіків, роздягали, допитували, перевіряли телефон і соціальні мережі, та врешті-решт пропустили. Наступним етапом пекла був російський кордон, ще жорсткіший для чоловіків.
Тарас мусив заповнити анкету з провокаційними питаннями та пройти допит тривалістю в 40 хвилин, де його намагалися вивести на чисту воду. Хлопцеві пощастило, і його пропустили.
Уже в Росії родина зупинилася у родичів у Таганрозі. У Німеччину вони вирушили за тиждень, а вже за три дні були на місці.
У мене вже немає страху: за свої 21 рік я пережив автокатастрофу, обстріли міста, жахи цієї війни, втрату батьків. Думаю, найстрашніше я вже пройшов.
Хлопець не може допомогти Україні силою, однак вболіває за неї, допомагає інформаційно й матеріально.
Маріуполь та Азовсталь мужньо трималися й боронили рідну землю. Читай історію кримського Тавра, який стояв на захисті Азовсталі.
Не пропускай найцікавіше! Підписуйся на Telegram-канал Вікон.