Про країну в ПТСР, гибель Маріуполя, пісні в полоні та сучасних яничарів — відверте інтерв’ю Тайри

Українська парамедикиня, волонтерка та засновниця евакуаційно-медичного добровольчого підрозділу Янголи Тайри Юлія Паєвська на псевдо Тайра після російського полону вже повернулась до активного соціального життя.

Хоча те, що вона пережила в Маріуполі та неволі, не забуде ніколи. Не можемо забути про це й ми. У подкасті Пряма Червона Валерій Літонінський поспілкувався з Тайрою про сприйняття війни в українському суспільстві, гибель Маріуполя, пісні в полоні, перетворення українських дітей на яничарів та спогади про військового Да Вінчі.

Про ставлення до війни в суспільстві

За словами Тайри, у деякої частини українського суспільства склалася думка, що ми вже перемогли. Хтось розслабився, хтось втомився, хоч на фронті жодного разу не був.

Але варто пам’ятати, що ворог настільки підступний, що розслаблятися не можна жодним чином. Росіяни здатні на “сюрпризи”. Крім того, коли війна в суспільстві ніби відходить на другий план, всередині знову починаються чвари.

— Я споглядаю, що в суспільстві таке враження, ніби ми вже перемогли. Тобто народ розслабився і (люди — ред.) почали одне одному в горлянку чіплятися, почалися улюблені українські “забави”.

Національний вид спорту — “срач”. Це найгірше, бо ворог тільки спить і бачить, щоб ми одне на одного нападали, — каже парамедикиня.

Натомість українцям уже зараз варто готуватись до ліквідації наслідків війни на кожного з нас.

Психологи мусять бути підготовленими і їх знадобиться дуже багато, бо насправді вся країна в ПТСР, — зазначає Тайра.

Фото: Юлія Паєвська / Facebook

Про Маріуполь 

— Це катастрофа. Той, хто не бачив це, не може навіть уявити собі масштаби… Це півмільйонне місто, зруйноване на 90%, може, більше. Я бачила, як воно помирало… Місто вмирає, як людина, — коментує Паєвська.

Вона пригадує, що росіяни одразу ж почали бити по жилих кварталах. Адже вони звикли тримати свій народ у страху й розраховували, що ця тактика подіє й на українців. Але спрацювало інакше.

Місцеві жителі були дуже роздратовані. Настільки злі на окупантів, що навіть засуджували, що українська сторона збиралась лікувати російських полонених.

Маріупольці приносили в госпіталь їжу (під час боїв), цигарки для хлопців, готували, поки була можливість приносили гарячу їжу, дуже опікувались. Не можна сказати, що Маріуполь “ватний”, взагалі ні, — переконує Тайра.

Фото: Маріупольська міська рада / Telegram

Про пісні в полоні

Парамедикиня пригадує, що в полоні загарбники змушували її співати російський гімн. 

— Це найменше катування з того, що було насправді. Натомість я навчилась володіти більш менш голосом. Я завжди мріяла навчитись співати, не було часу якось завжди. На гімні Росії трошки мені вдалося, — з іронією розповідає вона.

І додає, що в той період в голові крутились інші пісні: Коли вона (KOZAK SYSTEM), Натаха (Жадан і Собаки) та Вийди змучена людьми (Кому Вниз).

Читати на тему

Вагітні ув’язнені, понівечені тіла та камери тортур — Тайра дала свідчення Гельсінській комісії про російський полон

Читай, що розповіла Гельсінській комісії парамедикиня та волонтерка Тайра про жахи російського полону.

Про депортацію українських дітей в Росію

— Російська пропаганда каже, що вони рятують дітей. Забрали у батьків-фашистів і тепер їх треба виховати у “правильному напрямку”, — каже Юлія.

Але насправді стратегія росіян полягає у тому, щоб зробити з наших дітей нових яничарів, які в майбутньому будуть готові піти війною на власних батьків. Це все для того, щоб знову зробити нам боляче.

Фото: Юлія Паєвська / Facebook

Читати на тему

”Я на війні з 18 років.” Легендарний військовий Да Вінчі загинув під Бахмутом — його історія

Пам’яті Героя України. Яким був Дмитро Коцюбайло на псевдо Да Вінчі.

Про Да Вінчі 

Юлія Паєвська знала Да Вінчі з початку війни. Вона поділилась своїми спогадами про військового.

Да Вінчі був символом, він був надзвичайно гідною людиною у всіх сенсах. Усе, що я про нього знаю, скільки я з ним спілкувалась, я не можу дорікнути нічим, тобто це бездоганно.

Щодо його військових навичок, я не можу оцінити, оскільки я не мінометник. Але всі спеціалісти, які з ним спілкувались, кажуть, що це було круто.

Да Вінчі був для мене особливим, я його вперше зустріла, коли йому було 18 років, це було на Пісках. Я його сприймала завжди, як дитину, всі ці роки. Дитина-воїн, круто. Яскраве життя, гідне, — каже Тайра.

Раніше Тайра розповіла про жінок на війні, їхні виклики та потреби в армії.

Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!