Війна забирає право на прощання: як українці ховають рідних під час окупації

Для багатьох українців втрати близьких стають подвійним болем: не лише через смерть, а й через неможливість попрощатися і поховати рідних. Активні бойові дії й жорсткий контроль Росії на окупованих територіях часто перешкоджають навіть останньому ритуалу прощання. Похорон доводиться організовувати чужим людям — сусідам або знайомим.

Про це йдеться у матеріалі BBC Україна.

Марія втратила трьох рідних 

Я дізналась про загибель одразу трьох членів своєї родини — тата, бабусі й дідуся, — розповідає Марія (ім’я змінено задля безпеки). 

Події сталися в середині лютого 2025 року, хоча рідні загинули ще в січні. Марія — з маленького села на Донеччині, що перебувало на лінії фронту з 2014 року. Вона давно мешкає в Києві, але її батьки та бабуся з дідусем залишалися на окупованій території.

Після захоплення Вугледара восени 2024 року, російські війська почали наступ на Курахове, а село Марії, де до війни жило менше тисячі людей, опинилося в центрі боїв.

— Ще влітку тато працював на городі, саджав рослини, навіть наймав робітників, щоб допомагали по господарству, — згадує дівчина.

З вересня у селі почали зникати зв’язок, світло й вода.  Жінці вдавалося додзвонюватись до батька лише зрідка, і кожного разу вона благала його виїхати у безпечне місце. Мама виїхала раніше, а батько залишився, бо не хотів покидати бабусю й дідуся, які були старенькими. 

BBC Україна

 — Вони не могли до кінця зрозуміти всю жорстокість цієї війни, — додає Марія.

Згодом дзвінки й повідомлення припинилися. У грудні дівчина дізналася, що їхній дім зруйнований. 

Батько жив у підвалі з сусідом, який облаштував там пічку і меблі. Він щодня ходив до бабусі, що жила на іншому боці села. Під час одного походу батька, імовірно, поранило вибухівкою з дрона.

Він повернувся додому поранений, ліг на диван і помер. Його поховали на городі біля будинку, де вирощували троянди, — розповіла жінка.

Бабусю і дідуся поховали лише через півтора місяця, коли село вже було окуповане російськими військами. 

— Там кожен сантиметр землі випалений і розтрощений, диво, що хтось вижив, — каже дівчина.

Найбільшим болем для Марії залишається неможливість достойно попрощатися та відвідати могили рідних.

Читати на тему

Власноруч поховала чоловіка, але не свою надію: історія Анни з Чернігівщини

Як жінка з Чернігівщини пережила окупацію і втрату чоловіка: історія сили та материнства.

Чоловіка Світлани поховав сусід

Світлана (ім’я змінено) втратила чоловіка восени 2024 року у Луганську. Вона переїхала до Києва після 2014-го, а чоловік залишився в окупованій квартирі.

Коли чоловік помер, сусід організував похорон без участі родини Світлани.

Жінка наважилася їхати попрощатися, але дорога виявилася складною: майже три дні подорожі через Вільнюс, Мінськ і Москву до аеропорту “Шереметьєво”.

В аеропорту російські служби взяли відбитки пальців, вилучили телефони й планшет, допитували понад 40 хвилин.

Світлана чесно відповідала на всі питання, пояснювала, що їде на похорон чоловіка.

Та їй заборонили в’їзд до Росії через нібито загрозу безпеці РФ.

Росіяни тиснуть на українців на окупованих територіях

Правозахисники наголошують, що похорон на окупованих територіях став інструментом тиску. Без російського паспорта неможливо навіть забрати тіло з моргу.

Похоронні послуги у Донецьку обходяться дорого — понад 40 тисяч гривень, що часто непосильно для родин.

Нещодавній закон України про множинне громадянство може ускладнити ситуацію для тих, хто примусово отримав російський паспорт на окупованих територіях.

— Росія використовує паспортизацію, щоб виправдати свою агресію, — пояснює засновник Східної правозахисної групи Павло Лисянський. 

Юридична боротьба за визнання смерті

Правозахисні організації допомагають родинам отримати українські свідоцтва про смерть, навіть коли рідні не можуть дістатися до окупованих територій.

Для цього необхідно через суд встановити факт смерті, зібрати документи, фотографії могил і свідчення.

— Це дуже тяжко, коли померлі — на окупованих територіях, а рідні — на підконтрольній Україні території, — зазначають у ГО КримSOS.

Марія мріє знайти могили рідних

Марія мріє колись повернутися до свого села, знайти могили рідних і попрощатися.

— Якщо цього не станеться, це буде рана, яка ніколи не загоїться. Це неможливість поставити крапку для себе, — каже вона.

На жаль, сотні українських митців віддали своє життя у війні з Росією. Їхні імена  занотовані в нашому спецпроекті Їх вбила Росія.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.