32 роки тому Україна здобула свою незалежність, почавши нову еру відновлення і розвитку національного самовизначення. Саме ця дата є символічною для покоління українців, які народилися у перші роки незалежності та зростали разом з молодою державою. Вони є першим поколінням незалежних українців, які формували свої цінності, ідеали та погляди в умовах вільного суспільства.
Ці люди, яким сьогодні близько 30 років, часто вже самі є батьками, виховують наступне покоління, і активно формують майбутнє своєї країни. Що ж відрізняє це покоління, які їхні основні цінності, і як вони бачать шлях України вперед? У цьому тексті ми детально розглянемо ці питання.
Відзначимо 32-у річницю Дня Незалежності України, дізнавшись більше про тих, хто є живим втіленням духу вільної та сильної нації. У цьому нам допомогла розібратися психологиня Інна Лук’янець, яка розповіла, що вирізняє це покоління від попереднього – сучасників Радянського Союзу.
— Я б вивела два таких вектори. Перший — це “чисті” міленіали, як я їх називаю. Мається на увазі, що це нове покоління, яке не перебуває під впливом тих пострадянських, радянських стереотипів. Це могло статися через різні чинники, зокрема, міленіал сам зумів вийти з-під цього впливу СРСР або батьки були мудрі й виховували дитину інакше.
У цього покоління ніби така чиста, сучасна свідомість. Я не можу сказати, чи таких людей багато, але вони є.
І другий вектор — попри те, що це міленіали, молоді люди, яким хочеться рухатися вперед, у них присутній високий рівень тривожності. Вона з’являється через велику кількість впливів, зокрема й через установки та стереотипи, які йдуть з СРСР.
Наприклад, що гроші заробляють важкою працею, чи гроші треба відкладати, щоби купити холодильник, телевізор. Також це можуть бути переконання, що в інтернеті не можна заробити гроші.
І от говорячи про “чистих” міленіалів, це якраз ті люди, які досягли успіху або реалізувалися в онлайн. Це дуже часто IT-сфера, яка зараз дуже популярна. Це покоління легко подорожує, вони легко долають кордони, в їхній голові немає такого поняття, що для того, аби поїхати за кордон, треба заробити багато грошей.
Фото: Unsplash
Вони вміють швидко купувати квитки, і ще й зекономити на цьому. Під час подорожей вони люблять ходити у нетуристичні місця, оскільки міленіали відкриті до пізнання світу.
Але говорячи про покоління міленіалів, що “забиті” радянськими стереотипами — їм важко. Наприклад, вони не розуміють, як це так: вони працюють, говорять усе, як вчили батьки, у них золота медаль і червоний диплом, але заробити не вміють, презентувати себе не вміють, перевчитися та опанувати нову професію не вміють.
Тому що батьки звикли, що у радянський час усе було лінійно: школа, інститут, тобі дають житло, тобі дають хорошу роботу, а ти живеш і збираєш на умовний телевізор. Але потрібно розуміти, що це давно вже не працює. І цьому поколінню українців реально важко. У них часто присутня тривожність, панічні атаки.
— Тривоги. Причому їхні батьки навіть не знають, що таке панічні атаки, тому що в них в голові зовсім інша схема. Вони вважають, що поки немає температури — треба працювати. Якщо погано — випий таблетку і йди працювати. Тобто, для покоління, що зростало у СРСР, треба — головне слово в житті.
А от говорячи про дітей незалежної України — вони не можуть собі дозволити так жити. Таке враження, що просто природа їм дає інший тип нервової системи, де треба жити, і головним є слово хочу. Тобто, вони роблять, тому що хочуть цього, це приносить задоволення і так вони розвиваються.
Тому дуже велика різниця між людьми, яким зараз по 30 років, і їхніми батьками. У них набагато частіше тривожні характери. Звідси панічні атаки та обсесивно-компульсивні розлади. З такими психологічними проблемами нині найчастіше стикаються міленіали незалежної України.
— Знову ж таки, якщо беремо два цих вектори. У тих, в кого “чиста” свідомість — такі події лише зміцнюють їхній дух і волю.
Вони ще більше вириваються з кайданів цих стереотипів і бачать, що можна здобути свободу, можна здобути незалежність, можна бути вільними.
Фото: Unspalsh
А тих, хто живе згідно з радянськими стереотипами та має тривожність, це ще більше розхитує. Ці люди перебувають у постійних думках та переживаннях: що ж буде далі, чому так відбувається.
Це покоління кардинально відрізняється своїми методами адаптації до різних ситуацій та боротьби.
Такої різниці між поколіннями як зараз, у період, який ми живемо, в історії людства ще не було.
— У покоління Y нині йде тенденція до самопізнання. І, мабуть, це правильна тенденція. Це може бути:
Вони допомагають трішки заспокоїти думки та привести нервову систему в стан стабілізації. Всі ці методи корисні.
— На мою думку, вони дуже сильно відрізняються тим, що всі міленіали уже готові слухати своїх дітей. І не просто слухати, а чути. Дуже важливо чути те, що тобі дитина говорить.
Це покоління, яке вже розуміє, наскільки важливими є емоції і почуття. Це пов’язано з тим, що вони росли в період, коли була заборона це відчувати.
І це нове покоління людей, народжених за часів незалежності, уже зараз розуміє, що так не можна. Вони вже дозволяють дітям відчувати. Вони вже розуміють, що дитина може плакати з різних причин: їй сумно, її щось дратує чи ображає. А батьки, своєю чергою, дозволяють малечі проживати ці емоції.
— Я взагалі вірю в нашу молодь і в їхніх дітей. І зараз молодь, яка приходить на консультації — прогресивна, відкрита та дуже креативна. У мене величезна повага до української молоді. Вони гнучкі та можуть швидко адаптуватися до всього. І я гадаю, що діти їхні будуть ще кращими.
— Говорячи про цінності та прагнення, то я думаю, що це можливість все-таки жити на своїй землі, але не через те, що ти не можеш кудись поїхати, а через те, що тобі тут найкраще.
У цього покоління є можливість у будь-який момент сісти та поїхати будь-куди й спробувати пожити в іншій країні. Але ні, вони залишаються в Україні, бо тут найкраще. Саме тут їхня свобода. Мабуть, це про якусь етнічну самосвідомість, самоцінність.
Звісно, у них цінністю є гроші. І це нормально, тут не потрібно соромитися того, що вони хочуть їх заробляти. Це те покоління, яке хоче їх заробляти не схемами та відкатами. Вони хочуть їх заробляти своїм розумом, своєю працею, платити податки своїй державі, але щоб було видно, що на ці податки щось робиться.
Раніше їхні батьки мислили, як зробити так, щоб взагалі нічого платити державі або мінімально. А їхні діти, які є ФОПами, під час війни говорять: ми не будемо зменшувати податок до двох відсотків, ми будемо платити п’ять. Оце їхні цінності, і вони кардинально міняються. Їм не потрібні замки, їм треба просторе, комфортне житло, але в ньому все має бути функціонально, тобто, менше пафосу.
— Покоління дітей, що зростало за часів незалежної України вже не захоче йти працювати у державні структури, де виплачують мінімальну зарплату, вони не будуть йти у політику, де є корупція, натомість створять нову політику. Тому вони йтимуть на ту роботу, де немає кар’єрного росту, а надаватимуть перевагу роботі, на якій можна розвиватися. Це покоління багато працює, але водночас вони мають відчувати у цьому свободу.
А тепер звернімося до реальних історій людей цього покоління. Ми поговорили з кількома героями, які народилися за часів незалежної України, або були зовсім юними, коли розпався Радянський Союз, та запитали їх про ставлення до минулого, мрії, традиції та яку вони бачать різницю між своїм поколінням та попередніми.
Згадуючи минуле, 33-річна Ольга Єгорова розповідає, що народитися у такі історичні часи було перевагою, але тяжкою. Вона згадує цей період так:
— Народитися в час змін виявилось важкою задачею.
Спостерігати за створенням нової держави, відмову від старих традицій на користь нових, а також перехід на нову валюту, дало змогу зрозуміти що самостійність — це сила, попри усі перешкоди.
Такої ж думки й 35-річна Катерина Гливенко. Жінка говорить, що великою перевагою було життя у незалежній Україні. Вона згадує, що це був важкий перехід до “свого”, але добре що він стався. Усе свідоме життя вона жила в незалежній країні, хоча це не дуже відчувалося, бо постійно була присутність радянщини.
Але в своїй дитячій голові була завжди свідома думка, що я — українка.
31-річний Олег вважає, що кожне покоління відрізняється. Раніше була необхідність отримати роботу, назбирати на квартиру, завести дітей до 25. Нині ж можна пожити й в орендованому житлі, для роботи освіта не є вирішальним фактором, а дітей можна завести й пізніше.
Олег згадує, що на нього вплинула спроба Росії захопити український острів Тузла, що у Керченській протоці. Потім Помаранчева революція у 2004 і газові війни, які підтвердили те, що росіяни нам не друзі, а максимум “мишебратья”, — каже чоловік.
Фото: Getty Images
Про Помаранчеву революцію згадує й Катерина. Вона тоді навчалася у 10 класі й директорка школи була прихильницею “помаранчевих”. І на думку дівчини, саме педагогиня закладала їм у голови вірний фундамент сприйняття і зростання національної свідомості.
Щодо інших історичних подій, які сформували мою особистість і свідомість, то це події Холодного Яру, Другої світової війни, Голодомору в Україні та багато інших подій, якими я почала цікавитися в дорослому віці, — каже Катерина.
У шкільні роки інформацію подавали якось викривлено і ніколи не згадувалося, що радянська влада — то було зло.
Ольга Єгорова каже, що у майбутньому в Україні настане час відродження.
І коли останні краплини пережитку Союзу будуть відсіяні — з’явиться чудова атмосфера для створення сім’ї, широкий вибір професій, можливість легко співпрацювати з іншими країнами та подорожувати.
Своєю чергою Олег має інші погляди. За його словами, після завершення війни будуть важкі роки відновлення. І те, як вони пройдуть, залежить від курсу, який закладе влада після війни.
Хлопець бачить два варіанти розвитку подій: оптимістичний та песимістичний. Говорячи про більш позитивний варіант, чоловік бачить відновлення України за допомогою плану Маршала, репарацій від продажу нафти та газу, прихід іноземних інвестицій у бізнес, стимулювання народжуваності виплатами.
У песимістичній версії ми все будемо робити своїми силами, — вважає Олег.
Катерина Гливенко розповідає, що вона навчає змалечку любити Україну і розповідає своєму трирічному сину правду про війну, яка йде на нашій землі. Жінка пояснює сину, хто на нас напав, чому не можна дивитися мультики російською мовою.
Катерина каже, що малечі прищеплює цінності сім’ї, поваги до людей. Також навчає любові до своєї країни, любові до життя.
Потрібно бути гідним прикладом для дітей, бо вони повністю копіюють дорослих.
Про особливості виховання свого 10-річного сина розповідає й Ольга. Вона каже, що передусім навчає впевненості та позитивного мислення.
Важливо навчити доброті та любові до себе, до оточення та до природи. А також соціалізуватися, щоб з дитинства не було страху заявити про себе, висловити свою думку.
Розмірковуючи про помилки, які робили їхні батьки, Ольга каже, що вони дуже мало приділяло уваги вихованню дітей. Не прислухалися до бажань дитини, знецінювали мрії та ідеї. Батьки встановлювали жорсткі межі, розповідали як потрібно, але не пояснювали, чому саме так.
Олег не має дітей і каже, що у цьому поки що нема потреби та стимулу. У Радянському Союзі був податок на бездітність. Також у СРСР люди не думали про те, чого вони самі хочуть. Їм сказали батьки, що вже час онуків заводити — значить так треба. А свої бажання ці люди відкладали на полицю.
Приміром, поглянемо на країни Заходу. Там нині така ж ситуація, що дітей заводять вже після 30 років. Виходить, що ми підтягнулися до розвинених країн.
На думку Олега, покоління дітей, що виростало вже за часів незалежної України, відрізняється свободою самовираження.
Фразу “не можна таке казати” я дуже довго чув, аж допоки не виріс і не викреслив таких людей з кола спілкування.
Ольга каже, що це покоління самостійніше та легко пристосовується до змін. Ми обираємо рух і дослідження нового, і часто в постійному пошуку кращого місця.
Катерина вважає, що їхнє покоління насамперед вирізняється культурою та мовою. Довгий час навіть у незалежній Україні її знецінювали, принижували. Але за період незалежності України мова почала набувати значущості через сучасні пісні, фільми та інтернет.
І аби так продовжувалося, нам потрібно викоренити у собі усе, що пов’язане з російською та радянською культурою, — підсумовує жінка.
Раніше ми розповідали про 31 мальовничий куточок нашої країни, який варто відвідати.
А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.