Сьогодні, 6 червня, в Україні відзначають День журналіста. Це важка і часто недооцінена робота, але така важлива і потрібна! Наші ведучі у святковий день розповіли, що для них журналістика, про що вони мріють і чим надихаються у професії.
День журналіста 2026: журналісти Вікон та Фактів розповіли про професію
Людям, які хочуть стати журналістами або журналістками, ведуча Вікна-Новини Яна Брензей радить зняти або не вдягати рожеві окуляри. Адже люди часто вибирають медіа, коли хочуть популярності.
Насправді журналістика — складна, марудна робота. Коли ти днями і тижнями, а інколи й місяцями маєш розбиратися з певною темою, добиватися коментаря, годинами сидіти і вичікувати, чи з’явиться та людина, з якою ти хочеш поговорити, чи не з’явиться.
— Це справді може бути дуже виснажливим і тобі не завжди скажуть за це “дякую”. Ти будеш стикатися зі стереотипами про цю професію, дуже дошкульними і неправдивими, які можуть завдавати болю.
Яна мріє, що колись в Україні буде програма справжніх політичних hardtalk-інтерв’ю. Таких, як робить Стівен Сакур на BBC, політично незаангажованих розмов. Нині Яна розвиває ці навички, щоб мати можливість проводити такі інтерв’ю.
Ведуча Вікна-Новини Тетяна Висоцька розповідає, для неї журналістика — це про людей, зустрічі, враження і різноманітні знання. Це активна і цікава робота, насичена та яскрава.
Найбільше задоволення — коли можеш допомогти людям. Особливо зараз, під час великої війни, чи то це збір грошей, чи то інформування про права і можливості, про які людина не знала.
Тетяна каже, у прямому ефірі треба бути готовим до всього, найскладніше в обмежений час втиснути все і отримати вичерпні відповіді.
— Моя мрія тісно пов’язана з деокупацією рідної Херсонщини. Тоді я б хотіла видати документальну збірку — історії земляків, які пишуть мені вже третій рік про себе і війну, зараз цикл в соцмережах #ХерсонськіГолоси вже має кілька десятків таких історій, і найцінніші — з окупації. Адже звідти мало інформації, а це теж є свідченнями війни.
Спеціальний кореспондент телеканалу ICTV Володимир Рунець також поділився, чим для нього є журналістика:
Жартома можу сказати, що робота подарувала сіпання лівого ока. Проте насправді завдяки роботі у мене є надійні друзі, я об’їздив пів світу, завдяки роботі я розумію, як цей світ функціонує і як його можна покращити.
Ділиться, що найбільше задоволення йому приносить зворотній зв’язок від людей — від аудиторії, героїв його сюжетів і програм. Приємно усвідомлювати, що твоя робота відгукується людям. Найважчим у роботі є втрата друзів:
На фронті я зустрів Валерія Гудзя, Андрія Кизила, Володимира Гунька. Вони загинули, захищаючи нас, від цього дуже боляче. Нині на фронті двоє моїх інших друзів — герої України Василь Тарасюк та Роман Дармограй.
— Журналістика — це мало сну, багато роботи і весь час в інформаційному потоці. Коли йдеш записувати інтерв’ю ти вже маєш знати відповіді на свої запитання. Це кропітка робота і ретельна підготовка, — каже Володимир.
Володимир Рунець серед планів на майбутнє хоче записати відверту розмову з президентом України. Сам на сам. Каже, хоче багато чого запитати.
Ведучий Фактів ICTV Петро Дем’янчук ділиться:
Журналістика — це не професія, а стан душі! Я добре запам’ятав ці слова професора Москаленка, який був і зараз залишається авторитетом для студентів і вже досвідчених журналістів, і для мене також.
— Тож журналістика — це така собі жива та унікальна істота, котра живе в тобі. Вона любить тебе, а ти відповідаєш їй взаємністю. Якщо взаємності немає — не буде з людини журналіста.
І додає, журналістика — це унікальний інструмент, який можна використати для злих і добрих намірів. І кожен журналіст радіє, коли його матеріали допомагають змінювати світ на краще.
— Я і мої колеги не раз своїми сюжетами розв’язували проблеми людей, які вони не могли розв’язати роками. Я пам’ятаю свій ефір з одним поважним представником однієї з церков. Так от, саме після цього інтерв’ю почалися розмови про об’єднання церков, що завершилося створенням ПЦУ.
Петро Дем’янчук каже, йому хотілося б зіграти журналіста у кіно.
Ведучий Фактів ICTV Андрій Ковальський розповідає: ні на мить не пошкодував, що обрав журналістику своєю професією.
З 1999 року я працюю у спортивній журналістиці. За цей час я побував майже у 50 країнах, був свідком багатьох важливих подій.
— Чи не перший мій досвід у журналістиці був наприкінці 90-х у ТІА Вікна. Для мене було дивовижно навіть бути поруч з Миколою Канішевським, Віктором Варницьким, Ольгою Чайко, Наталею Симоніною, Олесем Чередниченком, там познайомився з Максимом Сухенком та іншими журналістами.
Журналіст — це людина, тому може помилятися. Не бійтеся бути смішними. У підготовці матеріалу ліпше 100 разів перепитати ім’я, прізвище, посаду героя. Якщо потрібно детальніше розібратися в темі — не соромтеся ставити питання. Багато питань.
Андрій додає, хоче попрацювати на тенісних Grand Slam, на фіналі Чемпіонату світу з футболу і розповісти про успіхи українців. Також він мріє побачити на власні очі за океаном матчі НХЛ, бейсболу, американського футболу.
Раніше ми розповідали про українських діячів культури, яких вбила Росія.
Більше відео? Ексклюзиви, інтерв’ю, смішні шортси і не лише – зазирай на Youtube Вікон. З нами затишно!