Діалог із совістю в обгортці гангстерської драми: рецензія на фільм Носоріг

Цього тижня в український прокат виходить нова стрічка Олега Сенцова Носоріг — кримінальна драма, що розповідає про долю одного бандита в дев’яностих роках. Я уже подивився фільм і готовий розповісти, чим він може зацікавити глядача.

Носоріг відкривається з довгої сцени, що розповідає про дорослішання головного героя.

Його батько потрапляє до в’язниці, старший брат відправляється на війну в Афганістані, а сестра виходить заміж, мабуть, одразу ж після повноліття. Майже увесь цей час мати ростить дітей сама.

Перші п’ятнадцять хвилин Олег Сенцов показує умови пізнього Радянського Союзу, в яких росте майбутній бандит.

Власне, цей пролог вимальовує таку картину, в якій головний герой просто не міг не піти кримінальним шляхом.

Вже дорослий бандит разом із друзями промишляє дрібним криміналом і в одній із сутичок переходить дорогу лисому авторитету Черепу.

Після жорстокої бійки отримує гулю на лобі — саме так він і здобуває свою кличку Носоріг. Саме ця подія остаточно штовхає Носорога в болото криміналітету, з якого йому більше ніколи не вибратись.

Друга стрічка Олега Сенцова, світова прем’єра якої відбулась на Венеціанському фестивалі — це архетипічна кримінальна історія падіння героя.

Читати на тему

Повії, мафія та… вампіри: карикатурні образи українців у світовому кіно

Нещодавно розгорілася дискусія навколо зображення українки, яка воліє все отримати безкоштовно. Тому ми зробили підбірку типових кліше, якими описують українців.

В історії кіно гангстерські фільми вже давно стали окремим жанром, який не раз переживав злети й падіння. Окрім цього гангстерське кіно знайшло себе в різних країнах і показало національний колорит місцевого криміналітету.

Фільми про італійську та американську мафію, японську якудзу чи східноазійську тріаду стали феноменами та міцно закріпились в історії кіно.

Тому зовсім не дивно, що рано чи пізно в Україні, враховуючи її історію, повинен був з’явитися фільм, що серйозно показав би світ бандитизму. Такою стрічкою став Носоріг.

Однак чи вдалось Олегу Сенцову передати дух епохи та розкрити особливості українського криміналітету? Якщо коротко, то вдалося дуже умовно.

Архетипічність Носорога водночас є його сильною і слабкою стороною. Оскільки фільм розповідає досить загальну історію про шлях бандита, то зрозумілою вона буде не тільки для українського глядача, але й для світового.

Проте ця ж риса фільму Сенцова грає в мінус, тому що схожий сюжет уже розповідався сотні разів.

Естетично фільм передає атмосферу дев’яностих: у кадрі звучать поп-хіти того часу, герої вдягнуті за модою десятиріччя, а локації прекрасно показують буремний період нашої країни.

Однак стрічка дуже поверхнево розкриває особливості українського криміналітету і не відповідає на питання, чим українські бандити відрізняються від будь-яких інших. Проте, можливо, це питання і не було головним для Олега Сенцова, а сенс Носорога насправді трохи глибший, ніж може здатись на перший погляд.

Історія в Носорозі працює не тільки як переосмислення чи зображення епохи, це передусім подорож сторінками пам’яті конкретного бандита, що відображається в одній із ліній стрічки, де головний герой розмовляє в автомобілі з таємничим незнайомцем.

Подорож пам’яттю — підкреслена візуально як монтажем, так і атмосферою конкретних епізодів. Якщо одні сцени зі свого життя Носоріг пам’ятає досить конкретно, то інші — змазані або взагалі витіснені.

Згадуючи власне життя, головний герой шукає виправдання. Він розуміє, що чинив зло, але пояснює це епохою, коли людина людині була вовком.

Так, він справді був мерзотою, та всі навколо були ще гірші.

Втім, коли Носоріг заявляє про це, совість усе-таки знаходить в пам’яті епізод, коли від його рук постраждали невинні люди — діти.

Власне, в цій сцені й криється розгадка Носорога, адже головне завдання стрічки полягає не в тому, щоб зобразити епоху, а дослідити совість.

В одній з фінальних сцен Носоріг міркує про те, що практично всі, кого він знав, усі, з ким творив беззаконня, або мертві, або пішли в політику. Але сам він опинився в стані, де є ані живим, ані мертвим — совість не дає жити далі по-справжньому і пробачити себе.

Звісно, така тема може здатись дещо наївною, однак Сенцову вдається передати досить правдоподібно.

Слід віддати належне і виконавцю головної ролі Сергію Філімонову, який прекрасно вжився в роль і був переконливим не тільки в епізодах, де потрібно показати фізичні дані, але й у досить драматичних.

Попри це, у сценарії все-таки є слабкі місця, наприклад, епізоди з розмовою в автомобілі написані занадто пафосно й непереконливо. Окрім цього, фінал стрічки вкрай мелодраматичний і занадто вибивається з тональності всього фільму. 

Загалом Носоріг — це непогана стрічка, що, хоч і трохи поверхнево, але показує контекст свого періоду, при цьому порушуючи досить складне питання про людську совість.

Тому можна Носорога засудити, а можна й пробачити, та для цього вибору фільм слід усе-таки подивитись.

А поки ми знову залишаємось осторонь Оскара та покладаємо надії на участь у найпрестижнішій кінопремії світу наступного року, читай, чого чекати від 94-ї церемонії Оскара та хто потрапив до списку номінантів.