Питання цінності свободи та паралелі з війною в Україні. Рецензія на фільм Дюна: Частина друга

Цього тижня в український прокат виходить Дюна: Частина друга — довгоочікуване продовження стрічки Дені Вільньова 2021 року.

Кінокритик Кирило Пищиков вже подивився фільм і вважає, що йому вдалось виправити декілька проблем першої частини, а також встановити новий стандарт для космічної фантастики.

Дюна: Частина друга — рецензія на фільм

Сюжет другої Дюни розпочинається рівно там, де й завершилась перша частина: Пол Атрід (Тімоті Шаламе) разом із матір’ю Леді Джессікою (Ребекка Фергюсон) починає жити разом із фременами — корінним населенням планети Арракіс.

Після падіння дому Атрідів планетою починають керувати дім Харконненів на чолі з Бароном Владіміром (Стеллан Скашгорд).

Пол починає знайомитись із фременськими звичаями. А лідер його племені Стілґар (Хав’єр Бардем) починає вірити в те, що молодий Атрід — давно обіцяний месія.

Тим часом чутки про відчайдушний спротив фременів доходять до Імператора (Крістофер Вокен) та його доньки Ірулан (Флоренс П’ю).

Творчість канадця Дені Вільньова можна поділити на три умовні періоди: доголлівудський, голлівудський реалістичний та голлівудський фантастичний. І друга частина Дюни безумовно є вершиною останнього періоду, що почався з фільму Прибуття у 2016 році.

Це по-справжньому велике, епічне та видовищне кіно, і новий стандарт для космічної фантастики.

Перший фільм Дюна, що вийшов три роки тому насамперед страждав від двох проблем: це поламаний ритм та очевидна незавершеність. Його продовження, хоч і не вирішує першої проблеми, але однозначно виправляє відчуття незавершеності.

Взагалі виникає велика проблема у сприйнятті цих двох фільмів. Адже по суті вони є частинами однієї історії. Приблизно так само, як і трилогія Володар перснів Пітера Джексона. Тому в новому фільмі Вільньов досягає потрібної цілісності, і тепер обидва фільми явно сприймаються набагато краще.

Цікаво і те, як канадський режисер підійшов до цієї історії. Адже нова Дюна йде всупереч сучасним блокбастерним тенденціям — це дуже тягучий фільм, що значно більше спирається саме на атмосферу, ніж на швидкісний монтаж чи засилля екшен сцен.

Та і з кінематографічного погляду, Дюна спирається скоріше не на сучасні стандарти космічної фантастики, які задали колись Зоряні війни Джорджа Лукаса, який і сам надихався романом Дюна. А радше до епічних пеплумів з шістдесятих.

Читати на тему

Банальність зла у Зоні інтересу. Рецензія на історичну арт-драму Джонатана Ґлейзера

Читай у нашому матеріалі детальну рецензію на фільм Зона інтересу.

Так, наприклад, нова Дюна сильніше використовує месіанський архетип та, взагалі, розкриває релігійну сторону цього всесвіту. А релігійна складова для старих пеплумів була не менш важливою, ніж гладіаторські бої чи епічні битви, хоча і вони в новому фільмі Вільньова є.

Окрім цього, другий фільм дилогії однозначно збільшується в масштабі від хронометражу до кількості персонажів.

Це насправді в прямому значенні велике кіно, яке варто дивитись на найбільшому екрані, який можна знайти. Адже вражає тут багато чого: безкрайні пустельні краєвиди, розміри космічних кораблів чи піщаних хробаків.

І, здавалося б, такий сетинг, як піщана планета в космічній фантастиці вже став обридлим кліше, подякуємо Зоряним Війнам. Але канадському режисеру вдається показати його в зовсім новому світлі. Не менш цікавим є й зображення планети Харконненів, яка є фактично повною протилежністю Арракісу.

І хоча візуальна складова є безумовним козирем стрічки, у новій частині піднімається достатньо цікавих та болючих питань. Це, наприклад, феномен релігії, що здатна об’єднувати, але при цьому і руйнувати.

На фоні можна помітити й екологічні питання, адже не складно побачити в Арракісі майбутнє землі. А важливість води й зовсім стає очевидною, якщо врахувати, що навіть в нашому реальному світі є регіони, де люди мають проблеми з питною водою.

Українці ж взагалі можуть легко провести паралель між боротьбою фременів з Харконненами та російсько-українською війною, тим паче, що у головного лиходія тут російське ім’я Владімір.

Не менш цікавою є й сама історія Пола Атріда, який подібно до героїв античних міфів стикається із пророцтвами, які створюють внутрішній конфлікт для головного героя.

Чи може він відмовитись від власної долі та залишитись осторонь історії? Чи він має прийняти пророцтва і цю історію вершити? Це, мабуть, головні питання, які ставляться в новому фільмі.

Проте, якщо згадати сюжети Прибуття чи Того, хто біжить по лезу 2049, можна зрозуміти, що Вільньов у своєму “фантастичному” періоді досліджує одну й ту саму тему — свободу волі. І в цьому сенсі друга Дюна є певною вершиною цього періоду, де йому вдається вийти на пік не тільки візуальної складової, але й ідейної.

Не дозволить розслабитися твоєму мозку, але точно захопить подих фільм Бідолашні створіння. Читай рецензію на стрічку.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.