Через повномасштабну війну в Україні багато випускників та дітей старших класів вимушено переїхали за кордон та завершували там навчання. Багато з цих дітей змогли вступити у закордонні престижні вищі навчальні заклади.
Та тепер перед країною постає питання: як повернути “відтік мізків”, та чим це може обернутися для України?
В темі розбиралися Ліга.Life, а ми публікуємо важливі, на нашу думку, тези.
Чому українці обирають іноземні ВНЗ
Не секрет, що й до повномасштабного вторгнення українська молодь також виїздила до інших країн на роботу та навчання. Попри високу ціну, всі вони однозначно називали кілька переваг навчання за кордоном:
- диплом іноземного університету здебільшого дозволяє працювати й бути більш конкурентним в інших країнах чи іноземних компаніях;
- навчання англійською мовою не прив’язує до певного місця проживання чи роботи;
- більша зацікавленість у якісному навчальному процесі з боку європейських викладачів;
- досвід життя в іншій країні;
Тепер до всього цього додалася також й державна підтримка українських біженців у країнах ЄС.
Чи зменшилася кількість українських студентів
Звісно, підрахувати це дуже складно. Та ще у переддень повномасштабної війни в Україні НАЗЯВО публікував звіт, в якому вказано, що за 2021 рік (порівняно зі станом на 1 жовтня 2020 року) кількість студентів зменшилася на 3,5%, тобто майже на 37 тисяч осіб.
Тепер, маючи можливість навчатися за кордоном, кількість студентів українських ВНЗ стала іще меншою.
За словами першого проректора Українського католицького університету Тараса Добка, минулого року кількість заяв на вступ до УКУ на бакалаврат зменшилася. Водночас на 3% проти 2021 року збільшилася кількість цільових абітурієнтів, які вступали з наміром залишитися і навчатися саме в цьому закладі освіти.
— На зменшення кількості заяв і збільшення кількості цільових вступників могло вплинути введення мотиваційного листа за певною формою. Хоч такий лист майже не впливав на підсумковий бал, це все одно могло частково відсіяти тих абітурієнтів, які не були до кінця вмотивовані навчатися саме в УКУ і не хотіли витрачати свій час і зусилля на написання мотиваційного листа, — пояснює Тарас Добко.
Також Добко зауважив, що цього року пропорція вступників дівчат та хлопців є на користь перших. Він це пов’язує із виїздом з країни хлопців до 18 років.
Він припускає, що цього року ситуація з гендерним дисбалансом серед вступників може стати ще гіршою.
Ще однією причиною вступу за кордон, окрім війни, є й дистанційне навчання. Зараз редакторка сайту Вікна-новини Вікторія навчається на третьому курсі Київського Національного університету імені Тараса Шевченка.
— За три роки я лише три дні навчалася офлайн, це було на другому курсі навчання в Навчально-науковому Інституті журналістики. Звісно, за такий період навчання не було ні “студентського життя”, ні якісної підготовки, повного занурення у життя ВНЗ та своєї професії.
Є кілька проблем. Головна: не всі викладачі реально готові навчати студентів онлайн — освітні програми не повністю підготовленні до такого формату. Як приклад можна навести лікарів.
Тож студенти виїздять за кордон для того, щоб навчатися офлайн та пожити в іншій країні.
Як повернути та утримати студентів?
Тарас Добко каже: УКУ поки не проводить спеціальної рекрутингової кампанії серед молодих українців за кордоном. А ще зауважує, що в теперішній ситуації буде досить важко вплинути на рішення тих, хто уже виїхав з України.
У такому віці на рішення молодих людей відчутно впливають батьки. І вони переймаються за безпеку своїх дітей — і синів, і дочок, — стверджує проректор Добко.
— Ми намагаємося пояснювати, що навчання в Україні на бакалавраті є кращою опцією, ніж виїжджати за кордон. Бо навчання на бакалавраті — це також про дорослішання молодої людини, пошук нею свого покликання і власного “я”, внутрішнє зростання і побудову соціальних мереж — одним словом, про цілісний людський розвиток. І це найкраще робити вдома, а не на чужині.
Віцепрезидент з бакалаврських програм Київської школи економіки Єгор Стадний переконаний, що повертати студентів та вступників варто не закликами, а гарантією безпечної, якісної та комфортної освіти тут, в Україні.
Серед цього можна виокремити й можливість навчатися наживо у корпусах, де передбачені укриття, а також конкурентна із закордонними ВНЗ освіта, можливості після її здобуття в Україні.
— У людей за кордоном завжди складається враження, що в Україні все значно гірше. Така картинка створюється через медіа і дистанційне спілкування й однозначно не сприяє поверненню. Заборона на виїзд також не принесе позитивного результату. Щойно кордони відкриють, люди намагатимуться виїхати.
Тому нам потрібно тримати з ними зв’язок, створювати якісні та безпечні умови навчання. Якщо ми пропонуватимемо той самий рівень, який можна знайти в університетах Берліна, Лондона чи Варшави, то не програємо, — каже він.
Також проблема, яку треба розв’язати, полягає в наступному: молода людина, яка починає самостійне життя у студентські роки, повністю інтегрується у суспільство, яке її оточує. Таким чином українці за кордоном почнуть асимілюватися в іншому суспільстві, після чого вже можуть не захотіти повернутися до рідної країни.
— Якщо людина зростала з почуттям приналежності, якщо вона знає мову, культуру, свою спільноту, відчуває тут порівняну безпеку і вірить, що може привнести щось хороше і світле, то вона хотітиме зростати тут. Значно гірше, коли молода людина виростає у простого споживача і її не хвилює, де вона буде.
Нам потрібно чіплятися за цих соціально відповідальних індивідів, винагороджувати їхню поведінку, пропонувати їм можливості тут, в Україні, — пояснює Єгор Стадний.
Для тих, хто навчається в Україні, нині існує кілька шляхів здобуття освіти та навчання. Які є альтернативні варіанти для тих, хто хоче знати більше — розібрали у матеріалі.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!