Щороку в Україні трансплантації потребують близько 5 000 людей, але реально отримують її лише до 400 пацієнтів.
З 24 лютого до початку червня 2022 року такі операції взагалі не проводили, адже українській системі охорони здоров’я потрібен був час, щоб переналаштуватись на роботу під час війни.
Однак за друге півріччя наші лікарі все ж змогли виконати 384 трансплантації, з яких понад половина — від померлого донора.
Громадське поговорило з гендиректором українського центру трансплант-координації Дмитром Ковалем та розібралось, як можна врятувати чиєсь життя після своєї смерті.
Нещодавно телеведуча й засновниця Дикого театру Ярослава Кравченко заявила, що написала заяву на посмертне донорство.
Ми всі можемо раптово померти. Хочеться, щоб смерть не була марною. Особливо, якщо є варіант урятувати від трьох до восьми життів, — пояснює вона своє рішення.
Тисячі людей стоять у черзі на трансплантацію та шукають потенційних донорів для пересадки якогось органу. Але статистика сумна — багато хто помирає, так і не дочекавшись шансу на порятунок.
Однак в Україні, як і в багатьох цивілізованих країнах світу, є можливість ще за життя дати згоду на пересадку своїх органів тому, хто найбільше цього потребує.
Також це можуть зробити й найближчі родичі померлого(-ї), якщо його (її) біологічний матеріал підходить для трансплантації. Утім багатьох лякає ця перспектива через незрозумілість процедури та власні страхи й забобони.
Загалом написання заяви займає приблизно десять хвилин. Людині просто потрібно знайти найближчий заклад з трансплант-координатором, заздалегідь домовитись телефоном про візит та прийти з паспортом. При цьому людина має бути повнолітньою та дієздатною.
Якщо ж раптом вона передумає, то заяву можна відкликати, а потім написати знову необмежену кількість разів.
Багатьох людей цікавлять запитання, а як лікарі знатимуть, коли і де помер донор, чи не зіпсуються його органи до моменту трансплантації.
Тут важливо розуміти, що далеко не кожен після смерті зможе стати донором, навіть якщо напише відповідну заяву. Потенційним донором може бути лише людина, яка померла з діагнозом смерть головного мозку. Це означає, що її мозок зупинився, а роботу серця й дихання лікарі підтримують штучно.
Зазвичай йдеться про людей після інсультів, смертельних травм і ДТП. На момент смерті вони повинні бути в медичному закладі, щоб лікарі могли взяти необхідні аналізи, вилучити органи й знайти реципієнта.
Але, звісно, на це має бути або прижиттєва згода померлого(-ї), або згода його (її) найближчих родичів.
Що ж до того, скільки часу придатні органи донора, то це залежить від причини смерті. Якщо йдеться про травму головного мозку в ДТП, то менш як добу. А якщо про порушення мозкового кровообігу — до двох тижнів за умови правильних дій лікарів та роботи спеціальних медичних апаратів.
Зауважимо, що за українськими законами загиблих цивільних і бійців під час війни не розглядають як донорів.
Якщо людина ще при житті написала заяву на посмертне донорство, то про це знає лише вона та Єдина державна інформаційна система, куди вносяться ці дані.
Лише за власним бажанням людина можна розповісти про своє рішення родичам, друзям, у соцмережах тощо. Якщо ж лікарі діагностують смерть мозку, тоді в базі шукають, чи надавала людина згоду на забір своїх органів.
Дехто боїться, що лікарі можуть спеціально констатувати смерть мозку, щоб вбити людину, а органи “перепродати”.
Однак у цьому немає жодного сенсу, бо в Україні трансплантація повністю проходить за кошти держави. Донорам або їхнім родичам за посмертне донорство не платять, так само як і в реципієнта немає потреби “купувати” органи. Тож у лікарів немає можливості на цьому заробити.
Крім того, для констатування смерті мозку збирається ціла комісія, яка складається з трьох – п’яти лікарів та судмедексперта.
Ще один фактор, який запобігає корупції в цьому процесі, — лікарі не знають, кому дістанеться орган. Адже реципієнта обирає Єдина державна інформаційна система. Перевагу віддають пацієнтам у критичному стані та дітям.
Багатьох бентежить думка про те, що їхнє тіло або тіло родича буде спотворено внаслідок вилучення органів. Адже наразі можна “задонатити” 19 своїх органів, зокрема, руки, ноги, очі та навіть обличчя.
Однак Дмитро Коваль пояснює, що під час поховання зміни в тілі будуть непомітними. Так замість кінцівок чи очей можуть встановити протези. Родичі зможуть забрати тіло, поховати його, погорювати тощо.
Трансплантацію кінцівок та обличчя в Україні ще ніколи не робили. Та й у світі це поодинокі випадки через складність операції та наявність багатьох ризиків. Та навіть якщо зроблять пересадку обличчя, то на реципієнтові воно матиме інший вигляд, ніж на донорі.
Наразі все ж найбільше трансплантують нирки, печінку, серце, рідше — легені.
Якщо людина почувається некомфортно щодо вилучення якогось конкретного органу, то вона може заповісти не всі свої органи, а лише якусь частину.
Минулого року в Україні вперше однорічній дитині трансплантували печінку від посмертного донора. Читай про унікальну операцію та порятунок малюка.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!