Югославія, Руанда, Грузія: як карали винних у воєнних злочинах та чи є шанс засудити верхівку Росії

… — Поліціянт “ДНР” вивів мене з того, нашвидкуруч зробленого сараю, за шкірку. Тримав за волосся і не відпускав, штовхав, кепкував та принижував. Я не розуміла, за що.

Я бігла, і мені вже було все одно, стрілятиме він услід, пустить собак чи дасть втекти. Відчувала лише шалену ненависть і сильний страх, більше — нічого…

Так свій досвід фільтрації Вікнам-новини переповідала маріуполька Марія Вдовиченко. 

…Юра та його батько одразу зупинилися, підняли руки й повідомили, що не мають зброї. Після цього сталося незбагненне: російський солдат відкрив вогонь.

Батько загинув від кулі у серце на очах у сина. У хлопчика також випустили три кулі, дві з яких поранили його руку та лікоть…

Це — одна з історій про виживання українців у Бучі та російські воєнні злочини проти людей.

… — Найскладніше, це бачити, у якому стані повертаються хлопці. Розуміти, що з ними робили. У нас лікарі просто виходили іноді з палати й не могли прийти до тями. 

Вони не розуміли, як можна таке зробити з людиною. У нас лікарі, чоловіки, просто плакали…

Про такі жахи російського полону Вікнам розповідала керівниця Патронатної служби Янголи Олена Толкачова.

На жаль, подібних історій — дуже багато.

Всі вони — про воєнні злочини росіян на території України під час повномасштабного вторгнення. 

Водночас подібні випадки відбуваються протягом усієї російсько-української війни, проте з 2022 року масштаби злочинів стали такими, що набули ознак геноциду.

За воєнні злочини передбачене покарання, і це питання не просто юридичне, а глибоко особисте.

Чи зможемо ми забезпечити справедливість для всіх тих, хто втратив через війну рідних, свої домівки та цілі міста? Чи зможемо ми притягнути до відповідальності тих, хто віддавав накази?

Цей матеріал — спроба розібратися в складнощах міжнародного правосуддя, проаналізувати історичні прецеденти та зрозуміти, чи є надія на те, що вище керівництво РФ відповість за свої злочини.

Матеріал підготовлений за підтримки IWPR (Institute for War & Peace Reporting).

Читати на тему

Суд над росіянкою, яка закликала чоловіка ґвалтувати українок: що відбувається у справі

У Києві триває суд над жінкою, яка закликала свого чоловіка до зґвалтувань українок, суд розглядає ключові докази та свідчення.

Покарання за воєнні злочини: світова практика

Історія міжнародного правосуддя демонструє різні спроби притягнення до відповідальності за воєнні злочини.

Найбільш відомим прикладом притягнення винних до відповідальності  можна назвати Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії стосовно вищих посадових осіб за воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид, скоєні під час збройних конфліктів на Балканах у 1990 роках.

Трибунал був створений Радою Безпеки ООН 25 травня 1993 року на основі Резолюції №827. Ініціатором резолюції виступила Франція. 

Його основна відмінність від класичних міжнародних судів — у наявності мандату Радбезу ООН.

Особливість Міжнародного Трибуналу щодо колишньої Югославії також полягала в тому, що відповідальність несли не лише автори наказів, а і їхні виконавці. Суд не виносив смертних вироків, але міг винести вирок довічного увʼязнення.

Покарання засуджені мали відбувати в одній із країн, яка підписала відповідну угоду з ООН.

У штаті трибуналу працювало майже 1200 співробітників з 77 країн. Зокрема, протягом 2002-2005 років суддею трибуналу ad litem був український юрист-міжнародник Володимир Василенко.

В історію Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії увійшли справи індивідуальної кримінальної відповідальності: вироки винесли колишньому президенту Республіки Югославія, Сербія Слободану Милошевичу (він помер від серцевого нападу у 2006 році в камері вʼязниці Гаазького трибуналу); колишньому президенту Республіки Сербської у Боснії Радовану Караждичу; колишньому очільнику штабу Війська Республіки Сербської Ратко Младичу.

За час роботи Міжнародного трибуналу було висунуто обвинувачення проти 161 особи, 90 з них були засуджені. Загалом було проведено 142 судових процеси, в тому числі 92 — проти сербів, 33 — проти хорватів, вісім проти косовських албанців, сім — боснійських мусульман та ще два проти македонців.

Останньою гучною справою трибуналу став вирок колишньому командувачеві сил боснійських хорватів Слободанові Праляку. Трибунал визнав його винним у воєнних злочинах і засудив до 20 років в’язниці. 

Обвинувачений не прийняв цього й випив смертельну отруту на знак протесту проти вироку.

Масштаби діяльності трибуналу дійсно вражають: розгляди тривали понад двадцять років, за час судових процесів допитали близько п’яти тисяч людей.

Також прикладом притягнення злочинців до відповідальності став Міжнародний кримінальний трибунал щодо Руанди.

Тоді у країні протягом трьох місяців 1994 року загинуло від 500 до 800 тис. людей через етнічний конфлікт між хуту та меншиною тутсі.

Допоміжним органом ООН для судового переслідування осіб, відповідальних за геноцид у Руанді, став Міжнародний трибунал.

Трибунал вперше серед подібних в історії інтерпретував кілька визначень, викладених в Женевських конвенціях 1949 року: зокрема геноцид та зґвалтування.

Трибунал створили для переслідування осіб, відповідальних за геноцид у Руанді 1994 року.

Тут винесли вироки ключовим фігурам: колишньому прем’єр-міністру Жану Камбанда, колишньому меру та політику Жану-Полю Акаєсу, колишньому полковнику руандської армії Теонесте Багосору. 

Серед доведених випадків, які розглядав трибунал, було заохочення людиноненависницької пропаганди радіостанцією RTLM. Там закликали вбивати народ тутсі.

У 2011 році до 30 років увʼязнення за розвʼязання геноциду засудили колишнього генерала збройних сил Руанди Огюстена Бізімунгу. До 35 років увʼязнили колишнього руандійського міністра планування Огюстена Нгірабатваре у 2012 році.

Водночас історія має сторінки, які залишилися без висновків. Злочини, які росіяни чинять в Україні в умовах війни, вже відбувалися раніше у Чечні, Абхазії та Південній Осетії.

Тоді обмеженість міжнародних механізмів стала на перешкоді правосуддю.

Зокрема, на цьому наголошує доцент кафедри міжнародного та європейського права НаУКМА, співвиконавчий директор Truth Hounds та член правління Центру громадянських свобод — лауреата Нобелівської премії миру 2022 року Дмитро Коваль.

Ексклюзивно для Вікон він пояснив, що не завжди були можливості покарати винних у вторгненні. 

— По-перше, Росію, як державу і конкретних фізичних осіб, відповідальних за злочини, треба розділяти. Міжнародний кримінальний суд займається конкретними фізичними особами.

Під час війни у Чечні не було ніякого суду, який би мав компетенцію розглядати те, чи хтось скоював міжнародні злочини, чи ні. В той час діяв Європейський суд з прав людини, який виніс безліч рішень про порушення прав людини в Чечні й ці порушення атрибовано, тобто приписано саме Росії, як державі. 

Але на індивідуальному рівні дійсно немає покарання. І не було.

Щодо Грузії — інша ситуація. Країна ратифікувала Римський статут, відповідно, Міжнародний кримінальний суд мав юрисдикцію щодо злочинів, які скоювались на території Грузії. І МКС видав три ордери на арешт.

Інша справа, що ці особи не були в доступі Міжнародного кримінального суду. Тобто, їх ніхто не арештовував і не доставляв в Гаагу. 

Тут така сама ситуація, як і з будь-якою країною, яка не співпрацює з органами правосуддя — чи то міжнародними, чи то національними.

Якщо ця країна не співпрацює, то справи розглядаються в кращому випадку in absentia, тобто без присутності обвинуваченого на лаві підсудних. 

Це стосується не лише Росії: згадаймо Судан, Сирію. Якщо обвинувачений не виїздить зі своєї країни, або відвідує лише дружні держави, то затримати їх не вдасться, — наголосив Дмитро Коваль.

Також не вистачало міжнародної підтримки, яку, наприклад, отримала Україна у 2022 році.

Читати на тему

Нюрнберзький, Токійський та Югославський — розповідаємо про найвідоміші воєнні трибунали в історії

Розповідаємо, як проходили найвідоміші Міжнародні воєнні трибунали.

Притягнення Росії до відповідальності за війну в Україні

Практично одразу після викриття воєнних злочинів, які російські солдати чинили на тимчасово окупованій території України, міжнародна спільнота почала говорити про Міжнародний кримінальний суд над вищим керівництвом країни-агресорки.

У 2023 році суд у Гаазі видав ордер на арешт президента Росії Володимира Путіна, уповноваженої президента у справах дитини Марії Львової-Бєлової, а у 2024 — російським військовим керівникам найвищого рівня — Валерія Герасимова, Сергія Шойгу, Сергія Кобилаша та Віктора Соколова.

Їх всіх звинувачують у воєнних злочинах в контексті війни Росії проти України: депортація дітей, удари по енергетичній інфраструктурі України та заподіяння надмірної шкоди цивільним особам.

— Чи можемо посилатись на досвід такого суду у колишній Югославії над воєнними злочинцями. На вашу думку, чи можливе повторення такого суду? 

— Те, що було з Югославією, не повториться. І про це не говорили у 2022 році.

Югославський сценарій майже відразу був відкинутий через те, що той трибунал створювався рішенням Ради безпеки ООН в 1990-х. Це був унікальний момент світової солідарності, коли вдавалося проводити рішення, які не були абсолютно бажаними для постійних членів Ради безпеки ООН.

Зараз точно не така ситуація, і у 2022 році такої ситуації також не було. Тож шукали інші варіанти, зокрема — трибунал, який буде базуватися на договорі між Радою Європи та Україною.

Тож у нас є шанси отримати міжнародний трибунал, — зазначив Дмитро Коваль.

Експерт наголосив, що Міжнародний кримінальний суд створений для будь-кого, а не лише для вищого керівництва країни чи  війська.

Однак очевидно, що Міжнародний кримінальний суд не може розглядати будь-які злочини в будь-якій кількості. Тож у пріоритеті — найбільш серйозні порушення. 

— Як правило, за них відповідальні особи вищого рангу. Це не обов’язково керівники держав. Можуть бути, скажімо, керівники якихось збройних угруповань чи військові середньої ланки, — додав співвиконавчий директор Truth Hounds. 

Читати на тему

Генасамблея ООН, міжнародний договір чи гібридна модель: які види трибуналу для РФ пропонує світ

Що відомо про варіанти спецтрибуналу для РФ: читай у матеріалі.

“У США були юрисдикційні руки”: як зміна політики вплине на правосуддя у світі

Однозначно, нова адміністрація Білого дому на чолі з президентом Дональдом Трампом якщо не змінила, то точно перетасувала правила гри для світових акторів.

Непрозора риторика, бажання швидкого результату та ігнорування реальної загрози з боку Росії для решти світу спантеличують.

Але чи вплине це на систему правосуддя та чи означатиме помʼякшення намірів щодо обвинувачених у вчиненні воєнних злочинів?

— Зараз ще рано прогнозувати. Але, виглядає так, що вплине. Принаймні, до певної міри, в тому сенсі, що частина фінансування на проекти, які пов’язані з притягненням до відповідальності, походила від США.

Сполучені Штати мають досить далекосяжні юрисдикційні руки, в тому сенсі, що вони й екстрадицію можуть запитати, й арешти на майно накласти тощо. І це допомагало б в справі правосуддя.

Але питання, чи дійсно інші країни підуть за Сполученими Штатами — залишається без очевидної відповіді. 

Складнощі виникнуть однозначно. І те, що саме США позначили свою незацікавленість в розслідуванні таких злочинів, матиме вплив принаймні на території цієї країни.

— На вашу думку, якими будуть довгострокові наслідки, якщо винні знову уникнуть покарання?

— Міжнародний правопорядок базується на прогнозованості: тобто якщо щось написано, то воно так чи інакше мало б виконатись.

До того ж правопорядок передбачає суттєві негативні наслідки для тих, хто відмовляється “грати за правилами”. 

Міжнародний порядок уже зараз в процесі переформатування, в тому числі й через відсутність покарання і відсутність однозначної реакції на агресію Російської Федерації. 

Є й інший момент: Росія не зміниться. Тобто, по суті, зовнішніх стимулів для змін чи підтверджень нелегітимності теперішньої російської влади не буде. 

І, власне, це також великий негатив для світового порядку через те, що Росія продемонструвала себе як деструктивна сила. І це не українське бачення, це все ж таки бачення більшості держав.

Тож так, для міжнародного порядку це — негативна річ, — виснував Дмитро Коваль.

На його думку, наразі країни Європи не змінили своєї позиції щодо важливості притягнення винних до відповідальності. 

Зокрема, якщо після сигналів Трампа Європа збільшить свої видатки та вплив на цей процес, є всі шанси досягти справедливості.

Читати на тему

Росіянина заочно засудили за катування поліціянтів у Снігурівці: подробиці злочину

Все трапилося на початку повномасштабної війни. Що скоїв росіянин?

Роль Європи у правосудді над російськими злочинцями

На фоні явного потепління стосунків між РФ та США, Європа має шанс стати сильнішою та більш незалежною, щоб самотужки розвʼязувати проблеми на своєму континенті, частиною якого є Україна.

Зокрема, це стосується й правосуддя. Країни Європи можуть екстрадувати воєнних злочинців до Гааги. 

Про це каже й керівниця юридичного напряму ГО Інститут розвитку регіональної преси, медіаюристка Оксана Максименюк.

Для цього потрібно, аби МКС видав відповідний ордер, — наголошує медіаюристка.

Відомо, що процес регулюється Римським статутом: країни, які його ратифікували, зобов’язані співпрацювати з МКС, що може включати екстрадицію.

Водночас процес екстрадиції є доволі складним з кількох причин. Зокрема, кожна країна має власне законодавство щодо екстрадиції, яке визначає умови та процедури.

Національні суди мають право ухвалювати рішення про екстрадицію, спираючись на міжнародні зобов’язання та інтереси своєї країни.

Окрім того, деякі країни можуть відмовитися видавати своїх громадян для судового переслідування МКС.

Оксана Максименюк наголошує, що Європа відіграє велику роль у можливості притягнення воєнних злочинців до відповідальності.

З допомогою Європи може бути створено трибунал. 

— У січні 2023 року Парламентська асамблея Ради Європи у своїй Резолюції 2482 (2023) Про правові та правозахисні аспекти агресії Російської Федерації проти України закликала до створення спеціального міжнародного кримінального трибуналу щодо злочину агресії.

Строк давності не застосовується до воєнних злочинів та злочинів проти людства та людяності, — зазначила медіаюристка. 

Особи засуджені за воєнні злочини відповідно до міжнародних конвенцій, зокрема і про видачу правопорушників. 

Однак це складні процеси, які не завжди працюють, — висновує Оксана Максименюк.

Шлях до справедливого миру лежить також через покарання винних у воєнних злочинах. Нині Росія схиляє нас не до миру — до капітуляції, а паузу точно використає для відновлення власних сил.

Саме гостре почуття справедливості та бажання нарешті покарати кривдника за століття гніту й знущань ведуть нас далі у цій боротьбі. Чи стане з нами Європа пліч-о-пліч в цій боротьбі — питання відкрите.

Україна також має отримати компенсацію за жахливі наслідки, спричинені російською війною. Як напрацьовують механізми, розповідали раніше.

А ще у Вікон є крутий Telegram та класна Instagram-сторінка.
Підписуйся! Ми публікуємо важливу інформацію, ексклюзиви та цікаві матеріали для тебе.