Ірина Верещук про те, чому жінкам варто йти в армію, нову зачіску та особистий кайф

Ірина Верещук — віце-прем’єр-міністр — міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Ми звикли бачити її на блакитному фоні, коли вона розповідає як добрі, так і сумні новини про гуманітарні коридори, що дарують життя багатьом українцям.

Проте як мислить віце-прем’єрка та чи завжди вона тримає свої емоції під контролем, стає зрозуміло лише після інтерв’ю Ірини Верещук з Лілією Ребрик.

Про ті моменти, які дають сили працювати далі

Коли можна обійняти повернених з полону жінок або зателефонувати чиїйсь мамі та сказати, що її сина визволили з полону. Це багато чого вартує.

Чітко знаю, що на мене чекають люди. Особливо жінки, діти та люди похилого віку очікують на відкриття гуманітарних коридорів.

У мене немає ані шансу, ані морального права бути незбалансованою та несконцентрованою. На жаль, я мушу бути жорсткою.

Це необхідно, щоб відкриті коридори спрацьовували. І врешті, коли наші жінки, діточки та старші люди приїжджають до Запоріжжя з Маріуполя і виходять з цих автобусів, для мене це особливий кайф.

Про перемовини з російською стороною

Зазвичай перемовини тривають уночі. Потрібно всю ніч розмовляти, щоб розуміти на шосту ранку, чи запрацюють гуманітарні коридори, чи ні. Так само і з обміном полоненими.

Росіяни хочуть, щоб ми були виснажені та були готові йти на всі їхні умови.

Проте я зрозуміла одразу, що швидкої перемоги не буде. Тому потрібно бути розважливими та спокійними.

Маю повноваження, які надав президент України, прем’єр-міністр та Кабмін, тому розумію, що не маю права на емоції. Знаю, що від цих перемовин залежить доля та життя інших людей.

Зараз не відчуваю ненависті. Тому що я не можу ненавидіти, оскільки тоді не зможу працювати.

У мене є жорсткість, концентрація та бажання досягти результату.

Багато хто з полонених сидить у СІЗО, і про них ніхто не дбає. Крім того, я відмовляюся говорити про обмін, коли у списку немає жінок та цивільних, яких мусять віддати поза обміном.

Читати на тему

Добре, що у підвалі було темно. Жінка розповіла про пережите в оточеному Маріуполі

Коли в Маріуполі почалося повномасштабне вторгнення, люди намагались втікти ближче до центру. Проте згодом навіть туди дісталися окупанти та перекрили доступ до води та їжі.

Чому дівчатам варто йти в армію

Я за те, щоб дівчата йшли в армію і розуміли, як опанувати себе під час бойових дій. Говорила про це раніше, оскільки усвідомлювала, що війна — це надовго і можуть бути нові масштабні хвилі агресії.

Ми маємо бути так підготовлені, щоб це дійшло до наших ворогів, Путіна, РФ та російського народу. Щоб вони зрозуміли, що ми будемо за себе стояти, боротися і вбивати всіх, хто прийде на нашу землю, не дивлячись, чи це жінка, чи чоловік.

Ми всі станемо пліч-о-пліч і будемо битися за нашу землю та нашу державу.

Як війна змінила буденні звички

Як бачите, я підстриглась дуже коротко, щоб нічого мені не заважало, щоб я могла швидко вкласти волосся і не витрачати зайвого часу.

Звичайно, я не можу собі дозволити бути неохайною. Проте у мене зараз дуже мало залишилося з того нашого минулого життя.

Про стосунки у сім’ї та жорсткий характер

Чоловік — військовий, він полковник, тому добре розуміє мене та у всьому підтримує. Він теж зараз воює. У нас немає жодної конкуренції.

Син зовсім інший, він ІТ-шник і не має ані краплі від мого лідерського характеру. Він дуже добра дитина, яка зараз воює на своєму фронті.

Мені їх, звичайно, бракує, але зараз не час для зайвих емоцій. Син говорить, що пишається мамою.

Колись давно сказала йому, що робитиму кар’єру, щоб допомагати дітям та іншим людям. Я горю своєю роботою.

Як опанувати себе та власні емоції

Потрібно розуміти, що можуть бути ще фази війни, коли буде непросто. Проте ми маємо усвідомлювати, що робимо все можливе там, де ми є. Тоді стане легше. Не варто завищувати очікування.

Я не очікую перемоги як такої, оскільки розумію, що ми маємо самі на своїх плечах та своєю кров’ю, потом і сльозами її здобути. Ми її самі викуємо. А тому потрібно сталити свій дух, як писав про це Василь Стус:

Терпи, терпи — терпець тебе шліфує, сталить твій дух — тож і терпи, терпи.

Путін хоче, щоб ми його боялись. Проте страх з’являється, коли не знаєш, що робиш, а коли знаєш — дієш механічно.

Дієш так, як рефлекс допомагає тобі робити все, щоб вижити, і лише потім йдуть емоції та ірраціональність. Щоб це було на рівні рефлексу, його потрібно виробити.

— У нас може боліти серце, але ми будем такими жорсткими, навіть жорстокими, настільки, щоб цього було достатньо, щоб ворог зрозумів — йому тут місця немає. Він має відійти, відступити та забути про нашу землю.

Нагадаємо, раніше Олена Зеленська розповіла про найболючіше в цій війні в інтерв’ю турецькій інформагенції Анадолу.