Батьки — джерело любові, взаємодопомоги та виховання найкращих людських стосунків.
Утім, так відбувається не завжди. Часом необізнаність найрідніших людей у певних питаннях руйнує життя дитині.
У першій частині ми розповідали про ознаки токсичних батьків, а також як їхня деструктивна поведінка у сім’ї позначається на майбутньому людини.
Сьогодні Вікна розповідають, як вирішити цю проблему, стати на шлях прощення батька і матері та не повторити їхніх помилок.
А допомагають нам у цьому, як і раніше — психологиня Валентина Жемчужникова та психологиня, доцентка кафедри журналістики та нових медіа Університету Грінченка Яна Фруктова.
Токсичні батьки: як упоратися з ситуацією?
Коли дитина неповнолітня, найчастіше нічого не вдається зробити, каже Валентина Жемчужникова. Важливо говорити про те, що відбувається у сім’ї, з іншими родичами, шкільним психологом.
Хоча експертка погоджується: на жаль, це рідко спрацьовує. Особливо, зважаючи на те, що роботу зі спеціалістом повинен схвалити один із батьків.
Утім, з моменту, коли дитина повнолітня, вона має повне право розпоряджатися своїм життям, як вважає за потрібне.
Немає сенсу чекати від батьків, що саме вони визнають вашу зрілість. Цього, найімовірніше, не станеться, — наголошує вона.
За словами Яни Фруктової, допомогти вирішити цю проблему може психотерапія чи партнер, який здобув інший досвід родинних взаємин.
Однак це — тривалий шлях. Вона пояснює чому:
Існує поняття “динамічний стереотип” — це коли наші нейрозв’язки багато років працювали за однією схемою, а для того, щоб утворилися нові — потрібен час та сили на це.
Тому від партнера, який бачив іншу модель сімейних стосунків, вимагається багато терпіння, часу, і, безумовно, бажання допомогти коханій людині.
Адже, як додає Валентина Жемчужникова, коли немає підтримки, відстоювати свої кордони, говорити про себе та свої переживання надзвичайно складно.
Позаяк тривале перебування у токсичній родині формує в людини певну думку про себе.
Найчастіше це — величезна невпевненість, страхи, тривога, пригнічені переживання і повне нерозуміння, що робити і як жити.
Спробувати змінити стосунки з батьками також можна, розповідаючи їм про свої переживання, почуття, які виникають після вашого спілкування.
Важливо говорити про те, чого не вистачає і чого хотілося б — підтримки, прийняття, можливості говорити без страху почути осуд, критику чи порівняння з іншими, — пояснює психологиня.
Як вибачити батькам і чи обов’язково це робити?
Стати на шлях прощення важливо, каже пані Яна, і пояснює, чому:
- Коли ми щось не пробачаємо, тримаємо образу, а образа — це емоція, страждає наш організм. Зокрема, спазмують м’язи, органи.
Тому корисні речовини, до прикладу кисень, надходять до них значно довше, що згодом може призвести до хвороби.
- Ваші батьки могли несвідомо завдавати шкоди, тож це необхідно з’ясувати. Можливо лише піклувалися про вас так, як навчили їх.
Тоді ця неусвідомленість може стати “місточком” до вашого пробачення батькам та побудови стосунків уже на свідомому рівні, без токсичності.
- Якщо ж це відбувалося свідомо, психологиня радить розглянути проблему у контексті прощення всього світу, не конкретно батьків.
Зокрема, пробачити самому собі, що ми отримали такий досвід (через певні незворотні обставини), і подякувати, що змогли себе зберегти. Проаналізували цю згубну модель і не наслідуємо її.
- Крім того, зважати, що така поведінка батьків може бути наслідком їхньої непропрацьованої “внутрішньої дитини”.
Щоб пояснити, психологиня звертається до теорії Еріка Берна (автор книги Ігри, у які грають люди).
Згідно з нею, протягом життя кожна людина в різних ситуаціях займає різні позиції — я-стани.
Основні з них три, котрі умовно були названі Берном:
- Дитина, коли за нас беруть відповідальність і скеровують по життю.
- Батько, коли ми керуємо іншими.
- Дорослий, який сам керує своїм життям.
Тож для того щоб пробачити батькам, потрібно усвідомити, що вони були лише у двох ролях і не опанували третю — роль дорослого. Коли ж були маленькими (у ролі дитини), то, ймовірно, також потерпали від згубного ставлення у сім’ї.
Звідси й сформували своє уявлення про родинні взаємини. Також цьому сприяли брак психологічної літератури, певні усталені норми в суспільстві, інший політичний лад.
Натомість їхнім дітям пощастило отримати більше шансів вийти з цього трикутника — жертва — тиран — рятівник.
А тиран, як зауважує психологиня, це завжди “жертва у кубі”, і він почувається вдвічі гірше.
Людина ніколи не ставиться до іншого погано, якщо їй психологічно, фізично добре. Якщо в неї адекватна самооцінка, рівень вимог, якщо вона самодостатня і цінує себе.
— Тому ця людина страждає і їй настільки погано, що вона змушена ділитися своїм негативом зі світом, — пояснює вона.
Відтак розуміння, що ви жертва, а батьки — жертва у кубі, може стати ще одним з варіантів шляху до їх прощення.
Як не стати токсичними батьками?
Ситуація, коли ми наслідуємо досвід попередніх поколінь, є нормою, каже Яна Фруктова. Проте коли усвідомлюємо його непродуктивність і шкідливість, то можемо завдяки зусиллям і часу спробувати вийти з таких стосунків.
Працювати з нашими вродженими завдатками й робити свідомий вибір. Зокрема, тренувати свою емоційність, щоб краще розуміти почуття інших людей. Не нагримати, а спрямувати її в емпатію до іншої людини.
Чим більш емоційна людина — тим більший спектр її емоцій і тим більше у неї маркерів для розуміння інших.
— Треба лише відійти від самозакоханості, підняття власної самооцінки, підвищеного рівня домагань і перейти до бажання допомогти ближньому, зрозуміти його, — наголошує експертка.
Тобто змістити фокус уваги з себе на іншу людину й розширити своє тунельне мислення, концентруючись не лише на проблемах, а й на позитиві.
Адже життя завжди нейтральне, оцінку певним подіям і вчинкам даємо тільки ми, — зауважує Яна Фруктова.
А ще фахівчиня звертає увагу, що, порушуючи проблему токсичних батьків, слід зважати й на фізичний стан людини, який є основою психологічного.
Пані Яна зазначає, токсичними людей називають не просто так, у них можуть бути порушення в організмі, які призводять до інтоксикації. Тобто токсичності у прямому значенні слова.
До прикладу:
- поганий відтік жовчі (застій), від чого людина почувається недобре фізично, що також визначає її емоційний стан.
- Надмірна емоційність, істеричність може бути пов’язана з полікістозом.
- Хвороби щитоподібної залози можуть викликати вироблення певних гормонів у надлишку чи їх недостатню кількість, що призводить до агресії, апатії, депресії тощо.
- А проблеми з печінкою, зокрема, токсини, що у ній містяться і розносяться кровотоком, можуть впливати на сприйняття дійсності людиною, яким вона бачить світ — сірим чи барвистим.
Оскільки людський організм — це надскладна структура, яка складається з фізичної, психологічної, соціальної і духовної інтегрованих частин, взаємопов’язаних між собою.
Тому лікувати психологічне без інших трьох неможливо.
Інколи в житті трапляються ситуації, коли навіть найтурботливіші батьки не знають, як поводитись зі своїм малям. А саме, коли дізнаються, що їхня дитина страждає від серйозної хвороби.
Тож щоб правильно пережити це горе, радимо почитати матеріал “Як зберегти теплі стосунки в родині, коли дитина важкохвора — розбір психолога“.