Нагромадження російських військ та техніки біля українського кордону породило велику кількість страхів перед повномасштабною війною, яка може зачепити не лише Україну, а й втягне у це країни Євросоюзу та США.
Якщо світ лякає програш їхніх політичних та економічних інтересів, то українців непокоїть їхня безпека та життя.
Давайте поговоримо про те, що відбувається на політичній арені сьогодні, чому Путін не дає життя Україні, а також чи можна нам за всієї ситуації та подальших загроз РФ почуватися в безпеці.
Американська розвідка вважає, що Москва підготувала план наступу на Україну на початку 2022 року. За їхньою інформацією, Путін може віддати на це приблизно 175 тисяч військовослужбовців.
Президент США Джо Байден у нещодавній розмові з Володимиром Путіним попередив його про жорсткі економічні санкції, якщо Кремль нападе на Україну.
Байден повідав президенту Путіну про плани відключити Росію від світової фінансової системи, призупинити Північний потік — 2 та підготувати ще “активні, ясні відповіді” на можливу російську військову агресію в Україні.
Країни G7 цими вихідними окреслили загальну позицію стосовно Росії. Джерело Bloomberg зазначає, що за заявами “Великої сімки” РФ терміново зазнає серйозних втрат, якщо введе війська на територію України.
Багато чого сьогодні залежатиме від української дипломатії та наших союзників.
Ми поговорили про це з міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою.
Українцям варто почуватися в безпеці, тому що Україна має армію, дипломатію, має президента і уряд, які роблять все для того, щоб запобігти найгіршому сценарію і водночас готувати країну до будь-яких подій, — починає міністр.
— Україна першою почала говорити про формування комплексного пакета стримування Росії, який має складатися із трьох елементів:
За словами Кулеби, буквально за останні кілька тижнів відбулися дуже серйозні зрушення на перших двох елементах.
І зараз між Вашингтоном та європейськими столицями ведеться дуже активна робота щодо визначення конкурентних економічних санкцій, які будуть застосовані.
Росія про це знає, і тому вона двічі подумає, чи готова платити ту ціну, яку доведеться, оскільки ці санкції є надзвичайно важкими і такі санкції проти неї ще ніколи не застосовували.
Політичний аналітик та блогер Олег Пономар вважає, що їх три.
Далі — пряма мова ексклюзивно для Вікон.
Не зовсім — тому що в тривалій перспективі він все одно отримає Україну в НАТО, не отримає екс-СРСР та не буде глобальною силою.
Ненадовго. Тому що в довгій перспективі санкції все одно потихеньку вводяться і вплив Росії у світі та екс-СРСР зменшується.
США можуть почекати з чимось, дозволити Путіну відвести війська і потім (за кілька місяців) усе одно запровадити якісь санкції.
США можуть блефувати й вдавати, що готові вже прийняти Україну в НАТО.
На це Путін щоразу стягуватиме війська, але насправді час України ще не настав — ще не закінчено і не переварено Балкани і ще не відкрилося вікно можливостей (Росія має послабшати до того, що їй тимчасово буде не до України. Це може бути великий економічний спад чи під час зміни влади у Росії тощо).
Великою ціною. Як ми бачимо, Путін не виграє стратегічно (а іноді тимчасово — тактично) і платить за це велику ціну. Тобто всі його зусилля йдуть тільки (хоча б) на підтримку status quo — хоча б утримувати, як є.
Коли Росія щоразу стягуватиме війська до України, то це страшно і це працює спочатку. Але далі, з кожним новим разом, це працює все менше.
І якщо ти часто лякаєш, але не стріляєш, то, зрештою, ти не вистрілиш, коли настане час.
Якщо ми подивимося на цю ситуацію дуже глобально і навіть філософськи, то Росія у 21 столітті за допомогою трьох речей (брязкання зброєю, тероризм, нафта і газ) намагається зупинити час або повернути прогрес. А це неможливо.
Захід має час і гроші, тому вони можуть грати в довгу.
В оборонному бюджеті США передбачено $300 млн військової допомоги для України.
Її виділяють на підтримку та сприяння Збройним силам України, зокрема постачання летальної зброї.
Законопроект також передбачає виділення $4 млрд на ініціативу Європи зі стримування РФ. Гроші йдуть на бази та озброєння у Східній Європі.
Росія пропонує новий повоєнний устрій світу, де Україна буде в її зоні впливу.
“У корінних інтересах європейської безпеки необхідно офіційно дезавуювати рішення Бухарестського саміту НАТО 2008 р. про те, що “Україна та Грузія стануть членами НАТО”, як таке, що суперечить зобов’язанню лідерів усіх держав-учасниць ОБСЄ — “не зміцнювати свою безпеку за рахунок безпеки інших”, — йдеться у заяві МЗС РФ.
Кремль також наполягає на юридичному закріпленні домовленості про нерозміщення США та іншими країнами НАТО ударних систем озброєнь, які “створюють загрозу Російській Федерації, на території сусідніх з нею країн, що як входять, так і не входять до Північноатлантичного альянсу”.
Дехто скаже — це заява-маячня. І я погоджуся, але… Це проста тактика торгу — коли противний бік просить нереально багато, просто щоб із цієї точки почати торгуватися, — зазначає Олег Пономарь.
— Немає жодного шансу, що Захід пішов би на задоволення цих “хворих вимог”, але… Захід готовий почати говорити про це з Росією, щоб тягнути час і знизити градус напруги.
Можна тягнути час і заговорювати Росії зуби, доки не відкриється вікно можливостей для вступу України до НАТО (час, коли Росії буде не до України внаслідок внутрішніх труднощів). А це роки попереду, — підсумовує політичний аналітик.
Тим часом Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг відхилив вимогу Росії до Заходу не допустити приєднання України до Північноатлантичного альянсу й нагадав, що питання про входження в альянс вирішуватимуть країни-члени і сама Україна.
Ми не можемо погодитися з тим, що Росія намагається відновити систему, в якій великі держави, такі як вона, мають сфери впливу, де вони можуть контролювати чи вирішувати, що можуть робити інші держави.
Українська армія разом із союзниками проводить навчання із сучасним озброєнням, щоб відпрацювати всі можливі варіанти розвитку подій.
Суспільство також має об’єднатися.
Хтось допомагає армії, хтось посилює роль нашої країни на науковій, спортивній, технологічній чи творчій арені, хтось розповідає нашу історію своїм іноземним друзям, а хтось може розбивати аргументами слова маніпуляторів та провокаторів.
У кожного свої сили та можливості.
Головне — спільна мета: не дати нікому засумніватися, що наша країна і люди набагато вищі за політику, яку так відчайдушно й агресивно намагається нав’язати Росія, і ми не дамо відбирати наше щасливе життя.
Важливо все: що звучить з вуст лідерів думок, який контент ми дивимося, як уміємо мислити та фільтрувати інформацію, і навіть те, про що ми говоримо з вами на кухнях.