Треба звикнути, що тепер життя в умовах війни — це реальність, яка вимагає від нас робити численні вибори.
Ми можемо працювати на межі ресурсу, але все одно стикатися з численними недостатньо суспільства в наш бік. Тому дуже важливо розуміти, чому ж люди засуджують і кричать тобі, що достатньо, а що ні.
Інша сторона медалі в тому, що ми сумніваємося, як вчинити, а коли бачимо, що хтось дозволив зробити так, як ми не дозволили, то починаємо засуджувати.
Наприклад, нас дратує чийсь відпочинок на пляжі або у кав’ярні, історії в соціальних мережах, де хтось насолоджується життям і просто сам факт, що хтось поїхав чи не поїхав за кордон.
Ми дивимося на це і щиро засуджуємо, чому нам та іншим вигідно це робити, розповіла психологиня Олена Любченко.
Коли людина у стані тривоги, а війна — це суцільний стан тривоги, то нам хочеться бути у зграї, бути її частиною і якомога більше людей зібрати навколо себе.
Людина — це соціальна істота, в нас закладено гуртуватися, коли нам загрожує щось. Адже наша генетика пам’ятає, саме так наші пращури колись вижили.
Тому часто просто необхідно, щоб всі робили те, що і ми: разом боялися, разом билися та боролися — таким чином ми не будемо відчувати самотність й буде не так страшно.
Робити чи не робити щось — це лише вибір. Донатити армії особисті кошти, залишатися в небезпечному місці чи виїхати у безпеку — це всього лише вибір і жертви.
Але в цих численних виборах і є ми, бо Я – це сукупність виборів. В такому випадку будь-які сумніви у виборі є сумнівами у собі.
Коли ми не до кінця впевнені у правильності своїх дій та виборів то нас мучить те, що хтось, хто зробив протилежний вибір зараз щасливий.
І тут ми намагаємося застосувати метод самозаспокоєння, який є трохи дивним, але дієвим для психіки. Всіх, хто не вписується в нашу обрану зграю ми засуджуємо.
Насправді ж, осуд іншого лише поверхня айсберга. Всередині нас, поруч з осудом вирує інше почуття, менш явне — заздрість.
Коли ми заздримо, що інший може дозволити собі: бути в безпеці та спокої, піклуватися про себе й діяти у своїх інтересах, не панікувати, радіти життю у будь-якій ситуації тощо, то осуд стає дивним способом обезцінити радість цієї людини.
Таким чином ми підкріплюємо свій вибір, а отже і себе, самооцінку. Однак насправді, самооцінка не буде справді нормальною, якщо вона залежить від зовнішніх факторів, а не від внутрішнього відчуття.
Отож, заздрість сама по собі вважається негативним почуттям і багато людей картають себе за те, що відчувають це.
Однак в заздрощах немає нічого поганого, вони просто сигналізують нам про те, що, друже, нам варто подивитися на своє життя і щось змінювати.
Заздрість є маркером того, чого нам дуже не вистачає: радості, енергії, балансу, турботи про себе, тощо.
Це відчуття треба правильно використовувати, коли ми розуміємо, що заздримо, то варто направити свою енергію не на осуд людини, а на самоаналіз: чого мені не вистачає і як це змінити.
Тому коли хтось засуджує тебе, або ти когось засуджуєш, то справа зовсім не у вчинку людини. Річ у тому, хто засуджує.
Такій людині просто не вистачає того, що є в тебе, або їй погано і тривожно, тому вона намагається якомога більше людей пригорнути до своєї зграї — так безпечніше.
Треба розуміти, що у кожного свої пріоритети, можливості та ресурси, тому кожна людина має право чинити так, як вважає за потрібне.
Коли нам здається, що у всіх все є, а ми за бортом життя, то варто зазирнути вглиб себе. Впоратися з таким почуттям допоможуть прості вправи. Тож дивись підбірку: п’ять вправ вдячності, щоб ти поглянув на своє життя з іншого боку.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!