Напевно, кожному з нас подобається якась знаменитість. Нас приваблює зовнішність людини, риси характеру, її діяльність, ми поділяємо її думки стосовно тих чи інших тем.
Але інколи люди сильно захоплюються кимось, прагнуть бути схожим на свого кумира, переймаючи риси поведінки, звички, стиль тощо. Кумирами не завжди можуть бути зірки, а хтось із близького оточення, на кого ти хотів(-ла) би бути схожою.
Вікна поговорили з психологинею Мариною Діденко про те, чому люди створюють собі кумирів та чи нормально це.
Психологиня пояснює, що бажання слідувати прикладу і мати кумирів відображає складний мікс психологічних факторів у людській поведінці, це є нашим орієнтиром і прикладом в процесі здійснення життєдіяльності.
— У процесі розвитку та дорослішання одним зі способів здобування досвіду є процес наслідування поведінки та дій інших. Це перше, що ми робимо, бувши ще немовлятами, копіюючи якісь дії наших батьків.
У більш усвідомленому віці у нас відбувається вже процес певної ідентифікації. Нам важливо ідентифікувати себе зі своєю соціальною групою — це створює відчуття спільності та приналежності, — говорить Марина Діденко.
Вона наводить приклад, що ще у дитячому садочку ми об’єднуємося за інтересами, іграшками чи спільним бажанням.
Коли людина досягає підліткового віку, можуть з’явитися кумири серед відомих людей або друзів, на кого хотіли б рівнятися.
— Ми спостерігаємо за людьми, які досягли певного успіху, мають певний статус, мають те, що хочемо мати ми, й, моделюючи їх дії, сподіваємося мати те саме або досягнути тих самих результатів, — акцентує експертка.
За її словами, це нормально, що людина хоче слідувати чиємусь прикладу. Це може бути навіть корисним, якщо людина знаходить баланс між імітацією позитивних рис і збереженням своєї унікальності та самоідентичності. Адже приклад іншого може надихати й давати орієнтири.
Буває так, що люди фарбують волосся у колір свого кумира, роблять таку саму стрижку, купують ідентичний або схожий одяг. Дехто навіть може лягти під скальпель, що зробити схожі риси обличчя. Психологиня каже, що це явище відоме як “імітація”.
— Для декого це може бути способом вираження своєї прихильності або захоплення певною особою, а також прагненням підвищити самооцінку, способом переконатись у власній привабливості.
Але, як правило, це може бути свідченням низької самооцінки, проявом певної тілесної дисфорії й симптомами інших психічних станів, — коментує Марина Діденко.
Психологиня каже, що сильне переймання чиєїсь особистості на себе може призвести до втрати власної ідентичності, конфліктів у взаєминах з іншими людьми, а також до психологічних проблем і стресу.
— Людина може втратити контакт зі своїми потребами та цінностями, так само і з собою.
Кожна особистість є унікальною, коли ми намагаємося приміряти чужий характер, поведінку, прояви, можемо втратити свою власну автентичність, — пояснює вона.
Експертка каже, що, можливо, у такому випадку є зв’язок з дитячими травмами, але ніколи не можна стверджувати на 100%.
— Дитячі травми можуть суттєво впливати на формування особистості та самоідентифікацію. Якщо дитина пережила травматичні події, вона може намагатися вирватися зі своєї реальності та шукати спосіб захиститися від болю або втрати, приховуючи свою справжню особистість.
Прагнення приміряти чужий образ може стати механізмом захисту, дозволяючи дитині втекти від болю чи створити вигляд “ідеального” себе, щоб уникнути додаткових травматичних подій чи відкидання соціумом.
Однак це може стати небезпечним шляхом розвитку, оскільки приховування справжніх емоцій і потреб може призвести до серйозних проблем у майбутньому, — говорить психологиня.
Марина Діденко наголошує, що кожна ситуація є унікальною, тому і реакція, і дії будуть залежати від контексту та близькості твоїх стосунків з людиною.
— Якщо людина відкрита до діалогу, готова сприймати та слухати, можна проговорити, чому саме вона відчуває таку потребу — бути схожою на когось чи відповідати ідеалу. Проговорити позитивні та негативні наслідки такої поведінки. Підкреслити значущі та цінні якості, якими вона володіє унікально для себе.
Але якщо ситуація виходить з-під контролю самої особистості, рекомендується звернутися до спеціаліста, який зможе забезпечити індивідуальний підхід, допомогти зрозуміти причини та виявити шляхи подолання такої ситуації.
Деякі люди підлаштовуються під інших, адже бояться чужої думки про власні вподобання, бажання, пропозиції тощо. Інколи навіть у суперечках доводиться приймати сторону, з якою не згоден(-а), щоб не вирізнятися. Раніше ми розповідали про феномен власної думки: коли вона потрібна та як сформувати.
А ще у Вікон є свій Telegram та Instagram. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!