Україна згуртувалася, як ніколи. Ми боремося за свою свободу, права та головне — за життя.
Навіть малеча розуміє всю серйозність ситуації й на блокпостах просить сказати “паляниця”. Тож не дивно, що молоді українці та українки вступають до лав територіальної оборони та Збройних сил України, щоб захистити нашу державу від ворога.
Але деякі з них сприймають війну як гру. Дещо романтизують її, адже зазвичай кіно показує красиву картинку та героїв-переможців. Насправді ж усе інакше.
Клінічний психолог Андрій Вороняк допоміг нам з’ясувати, чому молодики просякнуті духом патріотизму та як насправді варто сприймати війну.
— Спершу нам треба зрозуміти, в чому різниця між квестом, грою та війною.
В комп’ютерних іграх можна на певному етапі зберегтися і відновитися.
Цим війна і відрізняється від віртуального життя: ми не можемо відновитися, не можемо відмотати назад, — каже психолог.
Інколи люди не розуміють всю серйозність війни й відхрещуються простою відповіддю: “Що буде, те й буде. Значить, так треба”. Насправді небезпека є досить серйозною і легковажити нею безглуздо.
Андрій Вороняк пояснює, що тут включаються кілька механізмів реагування.
— Якщо повернутися до функціонування нашого мозку, а саме мигдалини (по-іншому ми її називаємо мозок ящірки чи мозок рептилії), то цей мозок саме відповідає за реагування на небезпеку, — розповідає Андрій.
Тож ми маємо три класичні моделі реагування — бий, біжи або завмри.
— Відповідно, так складається, що більшість наших хлопців та дівчат реагують за моделлю “бий”. Можна втікати від небезпеки, і це також одна з моделей. А можна завмирати.
І тут є ще один цікавий момент. Існує таке поняття, як травматична вилка. У людини формується травма. Насамперед це стається тоді, коли вона не може ні бігти, ні бити, тобто завмирає.
Також психолог розповів, що коли людина діє і займає активну позицію, імовірність отримати психотравму набагато менша.
Важливо: йдеться саме про психотравму, а не про фізичні ушкодження.
Українці завжди боролися за свободу держави та нації. Ми про це безпосередньо промовляємо навіть у нашому гімні. “Душу й тіло ми положим за нашу свободу”. Тож не дивно, що зараз наш патріотизм просто захмарний.
Андрій Вороняк каже, що такий сильний патріотизм серед людей і, зокрема, серед молоді зумовлений реальною небезпекою.
— Існує небезпека життя як конкретної людини, так і всієї нації.
У цей час більшість із нас ухвалюють рішення “хто я є і що я можу зробити для того, щоб моя нація існувала?”
Якщо навіть повертатися до 2014 року, багато людей, які були російськомовними, поступово чи різко перейшли на українську мову.
Я давно спостерігаю за цим явищем, і мене це інколи дивує. Коли все спокійно і все гаразд, де три українці — там чотири партії.
Тобто ми хто в ліс, хто по дрова і кожен у свій бік. Але коли стається лихо, ми мобілізуємося і дуже чітко об’єднуємося. Я сподіваюся, що цього разу небезпека більше нас усіх об’єднає і ми будемо по-іншому ставитися до того, в якій країні живемо, — зазначає Андрій Вороняк.
Існує багато суперечок, чи варто молодим людям іти воювати, якщо вони не є підготовленими. Але психолог зазначає, що стримувати їх не треба, адже молодь все одно робитиме те, що вважатиме за необхідне.
І якщо ми не можемо цьому протидіяти, то краще очолити.
— Серед молоді є багато різних людей, і я не скажу, що вони ні до чого не готові. В активні бойові дії їх ніхто не кине.
Я працював з територіальної обороною, у складі фахівців ми працювали з людьми, які прийшли вступати в ТрО.
Ми займалися психодіагностикою та роботою з мотивацією. І було по-різному. Часом я бачив дійсно високий рівень мотивації й вони справді розуміли, чому йдуть і що хочуть.
Ніхто їх не кидає на передову. Вони проходять навчання, проходять вишкіл, отримують навички роботи зі зброєю. Також дуже важливо, щоб був хороший та авторитетний наставник, — каже Андрій Вороняк.
Експерт також розповів, що охочим ставили запитання: “Чому ти тут? Що в тебе лишилося вдома? Де ти можеш бути найбільш корисний?”
І було навіть кілька випадків, коли проговорювали з командиром можливість повернути додому людину зі збереженням гідності.
Саме зі збереженням гідності, адже це важливо.
Завдяки кіномистецтву ми бачили не один красивий фільм про війну. Завдяки зйомці, монтажу та спецефектам це виглядало захопливо. А солдати були героями, яких любили та поважали.
Проте війна не може бути красивою.
— Варто доносити людям, що війна — це біль. Війна не може бути гарною, війна не може бути якось шаблонною. На війні не всі, хто поруч з тобою, є твоїм близьким другом.
Романтизація, коли ми малюємо якусь гарну картинку про війну — це ілюзія.
Вона ніколи не була гарною. Війна несе смерть. Чи може бути смерть гарною?
Я не казатиму, щоб усі хлопці й дівчата не йшли, але й не казатиму, щоб рвалися на передову.
Психолог каже, що в цій ситуації не існує єдиного правильного рішення, все залежить від вибору людини. Також варто пам’ятати, що війна — це не гра, тут не збережешся й не відновишся, тут не пробачають помилок.
Нині всі українці переживають гнів і ненависть. І ще довгі роки ми не зможемо спілкуватися з громадянами країни-агресорки. Проте цей внутрішній гнів може негативно вплинути на наш організм. Раніше ми розповідали, чому не варто уподібнюватись агресору.