Зрада в стосунках — це завжди потрясіння та великий стрес. Зраджені можуть мати почуття, наближені до посттравматичного стресового розладу.
Однак зрада не завжди сигналізує про зникнення кохання. Якщо обидва партнери хочуть зберегти свої стосунки, то на них чекає довгий шлях відновлення довіри.
Парна та сімейна терапевтка Софія Терлез і письменник Марк Лівін розібрались у подкасті Простими словами, чому партнери зраджують та як пережити цей травматичний досвід.
Психологиня пояснює, що зрада — це деструктивний механізм, за допомогою якого людина хоче сховатись від труднощів у стосунках. Хтось тікає з дому на роботу, хтось починає надмірно вживати алкоголь, а хтось зраджує.
При цьому одразу треба прояснити, що зрада не обов’язково виникає в поганих стосунках, де партнеру(-ці) чогось не вистачає.
Зовсім навпаки — дослідження вказують на те, що більшість зрадників насправді емоційно дуже прив’язані до своїх партнерів та оцінюють свої стосунки як щасливі.
Але навіть у хороших шлюбах буває важко. Наприклад, багато пар проходять кризовий період після народження дитини. Або ж коли партнер(-ка) втрачає роботу й шукає нову вакансію.
Тобто це час якихось кардинальних змін у житті. І тут людина робить свідомий вибір та йде “на сторону”, шукаючи в такий спосіб розв’язання своїх проблем.
Отже, відповідальність за зраду несе лише зрадник. Інша людина не має почуватись винною за те, що нібито чогось не додає партнеру(-ці).
На практиці багато людей після зради повертаються в стосунки. І ось тут уже вибір залежить від іншої людини — тої, яку зрадили.
Якщо обидва партнери після зради ухвалюють рішення продовжити стосунки, то це означає, що в обох є надія щось змінити та покращити своє життя.
Але інколи люди поспішають повернутись до звичних справ, удаючи, буцімто нічого не сталось. Вони можуть десятиліттями ховати свій біль та недовіру, насправді тільки відштовхуючись одне від одного.
Непережита та непробачена зрада отруює стосунки та провокує нові негаразди. Можна скільки завгодно разів повторювати собі, що все погане залишилось у минулому, але тіло вказуватиме на зворотне.
Адже будь-який тригер (слово, запахи, атмосфера, інтонації, почуття тощо) може призвести до появи флешбеків, а відтак і відповідної негативної реакції — гніву, суму, плачу, істерики, відсторонення тощо. Людина не може це контролювати.
Тобто якщо не відновити довіру в стосунках, то щоразу одна людина проживатиме зраду, а інша — відчуватиме, що її вчинок не забувся і не отримав прощення попри всі намагання виправити ситуацію.
То що ж робити? Тут потрібна систематична і фундаментальна праця обох партнерів над стосунками. Відповідальність має початись з того, хто зрадив. І тільки після такої ініціативи інший партнер(-ка) “вмикається” в спільну роботу.
Спершу той, хто зрадив, має почути історію травми, тобто те, що пережила інша людина, коли дізналась про зраду. Це дасть розуміння, чому в партнера(-ки) виникають ті чи інші стани та флешбеки.
Відновлення довіри — справа довга та важка. Треба бути відкритими та відвертими одне з одним. Зі сторони того, кого зрадили, можуть бути безпідставні підозри, перевірка телефонів, контроль тощо.
Але замість відсторонення та роздратування той, хто зрадив, має навпаки наблизитись та продемонструвати свої прозорість і почуття.
Гарною ідеєю буде запитати: “А що я можу зробити чи сказати, щоб тобі стало легше?” Тепло і прийняття діють як найкращі ліки та заспокійливе.
Якщо ж людина постійно згадує зраду та проживає ці почуття знову і знову, то це означає, що довіра не повертається. Допомогти може парна терапія.
Заведено вважати, що головними “доказами” зради є пристрасні листування в соціальних мережах, чужі парфуми на одягу партнера або забуті речі в авто. Утім це не так. Читай, якими можуть бути неочевидні ознаки зради.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!