Історія офіцера СБУ на псевдо Бурий про оборону Маріуполя

Фото Pexels

Чого тільки за своє життя не довелося бачити та пережити офіцеру СБУ на псевдо Бурий. До 24 того він займався протидією незаконним збройним формуванням так званої “ДНР”. Про це він розповідає в ефірі марафону Єдині новини.

Жив спокійно у рідному Маріуполі та споглядав, як місто все більше віддаляється від проросійських поглядів. Остаточно розірвати цей зв’язок з ворогом вдалось лише о третій ночі, коли містяни зрозуміли — почалась повномасштабна війна.

Звісно, що деяким навіть після шквального вогню зі сторони росіян хотілось із ними брататись та співпрацювати. Тому Бурому довелось вираховувати таких колаборантів, а ще коригувальників та інших зрадників.

Сам чоловік навіть не думав, щоб покинути місто. Говорить, що знає все про вірність присязі, а тому впевнено продовжив виконувати накази свого керівництва.

Спочатку з двома побратимами дислокувався на лівому березі Маріуполя, але згодом там було все менше сенсу залишатись. Тому чоловіки перебрались на Азовсталь.

Основні задачі полягали у тому, щоб викривати агентурні мережі ворога у місті та поповнювати обмінний фонд. З полоненими йому було необхідно якісно спілкуватись, тобто правильно опитати противника, щоб передати дані своєму керівництву.

Як пригадує Бурий, часто ворог намагався максимально швидко забрати з полону своїх працівників розвідки, щоб вони не встигли розповісти чогось зайвого. Однак чоловік все одно встигав отримати потрібну інформацію.

Завдяки його роботі було отримано важливу інформацію від захоплених у полон окупантів, виявлено місця утримання українських полонених та ідентифіковано особи їхніх катів, — зазначили в СБУ після повернення Бурого з полону.

Однак іноді вдавалось проводити й швидкі обміни. Часом це були не надто традиційні та рівнозначні операції, оскільки, як зізнається Бурий, доводилось міняти ворожих солдатів на ліки для своїх поранених.

Довго так не могло тривати й згодом противник перестав йти на такі обміни, оскільки все, що його цікавило — знищення оборонців міста. Тому почав бомбардувати завод без перестанку.

Читати на тему

У нього немає півчерепа, але є жага до життя: історія дивовижного зцілення морпіха із Маріуполя

Неймовірна історія лікаря та його пацієнта-морпіха.

Тоді Бурий втратив своїх побратимів з СБУ. Говорить, що це був найскладніший момент за всю війну. Чоловіки були поранені та знаходились разом у бункері, куди прилетів снаряд. Вони так і не змогли звідти вибратись — все згоріло практично вщент.

Однак від одного з побратимів лишилась згадка. Він подарував Бурому на початку повномасштабної війни шеврон, який можна було носити на бронежилеті. Чоловік ділиться, що вірить — він його так оберігав.

Вони (шеврони, — ред.) захищали мене увесь час.

Тому найскладніше було вигадати, як зберегти цю пам’ятну річ та не дати їй потрапити до рук окупантів. Бурий досі не зізнається, як йому вдалось передати шеврони на підконтрольну територію. Проте коли побачив їх після полону, то не зміг стримати сліз. Ділиться. що й досі їх носить на службі.

Та такій приємній зустрічі з неволі передували 123 дні в полоні. Бурий вийшов з Азовсталі разом зі штабом Азову, який керував обороною міста. Потім три дні провів в Оленівці, а далі — одиночна камера у Лефортово.

Нічого нікому не пояснювали. Просто посадили в автозак, привезли в аеропорт, там заклеїли скотчем і посадили у літак.

Бурий мав 37 днів, щоб побути наодинці з власними думками, після чого йому принесли одну книгу — Золоте теля.

Ділиться, що за весь час полону провів роботу над помилками, проаналізував чималу кількість робочих моментів. Навіть іноді подумки намагався відбудувати власний дім у Маріуполі, від якого лишилось тільки три стіни. А також говорив подумки з сином.

Коли його вивели з камери, то подумав, що його везуть на страту. Інакше пояснити собі будь-які зміни було тяжко. Однак чоловік повернувся додому до своєї родини.

Сина зміг побачити лише зранку, після чого хлопчик почав кричати від щастя та не відходив від батька близько двох тижнів. А дружина просто плакала довгий час. Проте Бурий вирішив повернутись на службу, оскільки розуміє — його місія ще триває.

Поки триває війна вважаю своїм обов’язком прискорити її закінчення та наблизити нашу перемогу. Я присягнув на вірність, тому буду захищати країну та її громадян до останнього.

Однак далеко не всі ще повернулися з російського полону та в невідомості сподіваються хоча б раз ще побачити рідних. Читай історію про полоненого з Азовсталі лікаря.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!