Вона вже кілька місяців співає, щоб підтримати Україну, а незабаром для цього і затанцює. Співачка Jamala готується до участі у польському форматі Танців із зірками, паралельно працюючи над новим альбомом і займаючись благодійними ініціативами. А сьогодні, 27 серпня, вона святкує свій день народження.
На яку резонансну умову погодилося польське телебачення, щоб українська зірка взяла участь у танцювальному шоу, чому співачка плаче ночами та як наближає перемогу бесідами з Еміне Ердоган та Борисом Джонсоном — Jamala ексклюзивно розповіла для Вікон в інтерв’ю.
— Якщо чесно, я не знаю відповіді. Напевно, це просто жага зробити все для України. Я не можу не робити те, що роблю зараз — це і творчість, і соціальні проекти, які не можуть чекати. Але часу мало! Вчора була репетиція танців протягом восьми годин, а перед цим я виступала на фестивалі в Катовіце і ще всю ніч добиралася до Варшави, щоб продовжити тренування.
Хоча те, що зараз усе так тісно сплановано, можливо, не дає мені часу сумувати і розслаблятися. Як тільки я роблю якийсь “стоп”, то мене починає накривати, я сумую за дітьми, чоловіком, домом.
Мій засіб від депресії — це невтомно працювати.
Я зараз додатково в процесі створення двох альбомів. Відчуття, що я цим наближаю нашу перемогу, дає мені впевненість, що я скоріше повернуся додому і ми заживемо мирним життям.
Фото: прес-служба співачки
— Мені дуже пощастило, що мій партнер уже перемагав, він має багато досвіду, і головне — він розуміє мене і мою мотивацію. У нас одразу виникло взаєморозуміння.
Він сам роками раніше робив танцювальний перфоманс, присвячений трагічним подіям в історії польського народу часів Другої світової, і за збігом — цей перфоманс називався 1944, як і моя пісня про трагедію моєї родини і мого коріння — кримських татар. Мій партнер Яцек зміг донести танцем такий сильний меседж, як і я свого часу донесла його піснею на Євробаченні. Хоча в його задум багато хто не вірив і не розумів, як таке показати танцем. Так само і мене питали, як я таку тему розкрию співом.
І страшно те, що коли я зараз співаю свою пісню 1944 за кордоном, то слова ще гостріше ріжуть серце, бо вони про те, що з нами відбувається у 21-му столітті: “Strangers are coming, they come to your house. They kill you all and say “We are not guilty” (ред. “Незнайомці приходять у твій дім. Вони вбивають вас всіх і кажуть “Ми не винні”). Це все просто про сьогоднішній день! Пісня може передати все, як і танець. Тому ми це, без сумніву, зробимо! Задум передасть і наш стиль на паркеті — кольори, деталі — і наші рухи.
— Звісно, це була головна умова. І досягти згоди було не так просто, як може здатися, бо цей проект є міжнародним, і узгоджувати такі кардинальні зміни в умовах участі довелося з головним офісом.
За те, що все вдалося, я дійсно вдячна своїй команді, тому що вони проводили довгі тривалі перемовини. І велика вдячність самому польському каналу Polsat, який через свій фонд і до цього збирав кошти для підтримки України, а тепер у своєму ефірі під час моїх виступів дозволить це робити вперше за свою історію.
Кожен мій танець відкриватиме збір у прямому ефірі, а всі кошти, які надішлють глядачі, підуть на допомогу постраждалим від російської агресії.
Для мене зараз нічого спільного ця участь з українським форматом Танці з зірками не має. Бо перший раз це було бажання спробувати свої сили і розкритися, а тут зовсім інше. Тут я відчуваю шалену мотивацію лишатися в проекті якомога більше, бо я знаю, що чим довше я протримаюся, тим довше триватиме ось цей збір коштів у прямому ефірі. Мій партнер неймовірно мене підтримує в моєму задумі.
— Я сама довгий час не розуміла масштаб NFT-кампаній і їхню силу. Коли я їхала з Вашингтона після вручення премії Distinguished Artistic Leadership Award, мені просто перед вильотом в аеропорту подзвонили з компанії DIG Foundation — це гігант у сфері цифрових продуктів NFT — і запропонували співпрацювати з потужним проектом за підтримки міжнародних благодійних організацій Save the Children і Women for Women International.
Це потужне благодійне комбо, яке називається WeAreUkraine. Воно спрямоване на підвищення обізнаності про українську культуру шляхом продажу понад 14 тисяч цифрових лотів, серед яких художні репродукції найвідоміших пам’яток та визначних місць, а також — відео з моїми піснями, які йдуть бонусом кожному, хто щось придбає. Усі кошти з цієї кампанії підуть на допомогу постраждалим від війни в Україні.
Для участі в цій ініціативі я зі свого боку робила окремий музичний ресьорч, бо серед тисяч народних пісень я шукала такі, що дадуть змогу при їх виконанні у відео представити творчість різних регіонів України.
— Це те, що я вмію робити найкраще — писати пісні і співати їх. До того ж це виходить чудово, коли є така команда, як Міністерство закордонних справ і креативна агенція banda, з якими ми працювали над кліпом до нового синглу.
Разом із моєю піснею вийшло зробити відео, яке складається з десятків відеоісторій реальних українців, які вимушено покинули свої домівки і знайшли прихисток у небайдужих людей за кордоном.
І ці люди, що так обігріли і прийняли, їм хочеться подякувати! Я сама знаю і бачила, як моїм дітям, коли ми тільки приїхали в Туреччину, принесли два пакети одягу, який вони досі носять. Мене теж вдягали. Нема достатньо слів подяки за це, тому з’явилася пісня, яка передає це почуття неймовірної вдячності кожному такому незнайомцю, який виявився добрим до наших людей.
— Передусім питають про безпеку. Наскільки зараз небезепечно в Україні. В усіх інтерв’ю у мене головна повістка — продовжувати говорити про події в Україні, бо на початку це було легше робити, доки війна тільки-но вибухнула, а зараз доводиться всіма силами нагадувати Європі про нас.
Я постійно розповідаю, як багато жертв уже в цій війні і хто в цьому винен. Я реально користуюся кожною можливістю зробити це без сорому.
От уявіть собі, мене запрошує перша леді Туреччини на благодійний іфтар — це святкова вечеря мусульман під час місяця рамадану. Я приходжу, ми сидимо, вона починає їсти, і я розумію, що в мене не буде іншого моменту, ніж зараз, сказати про Україну, про Маріуполь, дитячі жертви. Я просто під час вечері починаю їй розповідати про зґвалтованих дітей і жінок в Україні. Вона змінилася в обличчі, почула мене і почала питати, що ми можемо зробити для України.
А ось вам інша історія — стою я в Лондоні в музеї, де ми під час івенту збираємо кошти на Україну. Переді мною виступає Борис Джонсон зі своїм словом. Він прощається, і в цей момент мені пише товариш із ЗСУ, який просить сказати Джонсону про їхні потреби. Я починаю бігти за прем’єр-міністром Великої Британії, попри охорону, добігаю і таки встигаю йому передати пару слів про наші потреби на фронті. Не знаю, чи дало це результат, але я спробувала.
— Вчора плакала вночі. Приїхала з репетиції сама, в порожню квартиру. Страшно стало, сумно за те, що не бачу дітей. Зранку прокинулася, вже ніби нічого. По-різному буває. І в аеропорту спала, і бувало взагалі ночами не спала.
Але моє головне бажання зараз — найближчим часом перевезти дітей сюди, у Польщу. Хоча це будуть нові складнощі, їх треба тут буде облаштувати. Та сили я знайду, бо я не маю права бути слабкою зараз, коли бачу, який сильний наш народ.
— Старший син іноді мені таке каже, що я не розумію, де він таке почув і як він таке усвідомлює. Може і про Росію щось сказати, і про війну.
Він засинає, і каже: “Мамо, ти знаєш, так хочеться, щоб мої іграшки вціліли, щоб дім не зруйнували”. Він пам’ятає свій садочок, своїх друзів у чотири роки. Я усвідомлюю, що він багато що розуміє вже в цьому віці.
— Я б дуже хотіла, щоб мої діти побачили те, що я бачила в дитинстві у Криму: і наш дім, і сади, і культуру, і могили пращурів. Коли вони виростуть, вони мають знати історію своїх предків. Бо це точно дає розуміння, хто ти і звідки ти.
Якщо ти точно знаєш своє коріння, ти йдеш по життю як цілісна особистість.
— Так, звичайно, у мене там багато родичів зараз. Попри те, в якій ситуації зараз Крим, я точно можу сказати, що наші люди там усвідомлюють важливість не втратити себе. Для цього треба чітко знати, що окупація не назавжди, це тимчасово.
Ті люди, які там, у великій небезпеці, бо за будь-яку правду, мітинг чи навіть “неправильну” книжку у бібліотеці їм загрожує тюрма або розправа. Ми маємо цінувати тих, хто там лишається і стоїть фронтом там зсередини. Крок за кроком люди там будують фундамент до повернення Криму під контроль України.
— У нашій незламності, в нашій вірі. Ці поняття взаємопов’язані і дають нам силу боротися.
Якщо ти також боєць культурного фронту, митець і прагнеш допомагати своєю творчістю з України, але бракує коштів, то читай про те, як отримати стипендіальні програми для митців.
Не пропусти більше цікавих матеріалів, слідкуй за нашим Telegram-каналом.