Велика любов до держави має бути фундаментом суспільства: Притула про те, чого не вистачає українцям для перемоги

Хтось звик з дитинства бачити Сергія Притулу у телевізійних програмах, а хтось вже зростає з розумінням, що цій людині варто віддавати кошти, коли хочеш допомогти ЗСУ.

Сергій Притула в інтерв’ю журналісту Максиму Крапівному у спецпроекті Горять вуха розповів, чого не вистачає українцям для перемоги, як обирав своє місце на війні між службою та волонтерством, а також про те, що має стати фундаментом для українського суспільства.

Сьогодні зранку почув від військовослужбовця ЗСУ цікаву думку. На питання, чого не вистачає Україні для перемоги, він сказав, що не вистачає облоги Києва, коли кожен українець розумів, що війна стосується персонального його. Що ви з цього приводу думаєте?

— Я б хотів, щоб українське суспільство, яке було тоді в такому стані, щоб воно в ньому залишалося назавжди. Коли було дуже багато любові, коли було дуже багато турботи. Коли позакопували всі сокири, коли не було ніякої ненависті один до одного.

Коли людям було байдуже, якою мовою плакала дитина, яка тікала зі Сходу від російської армії та потребувала прихистку в Хмельницькому, Тернополі чи Чернівцях.

Коли нам було все одно, за кого голосував хлопець чи дівчина яка в цей момент потребувала чи потребує кевларового шолома, чи бронежилета. Як ми всі розуміли, що наше виживання залежить виключно від того, наскільки ми докладаємося до підтримки наших ЗСУ.

Я не скажу, що зараз немає єдності в українському суспільстві. Ми продовжуємо робити якісь неймовірні величезні успішні проекти. І підтримуємо далі армію.

Але, все-таки це не зовсім коректно порівнювати з тим, що було рік тому. І я розумію, що це, мабуть, природня реакція людей — якось заблокувати відчуття тої небезпеки, яка призводить до тотального травматизму.

Та мені б все-таки хотілося, щоб люди прокидалися і лягали спати з думкою про те, що ми корисного за сьогодні зробили для наших захисників.

Якщо ти, умовно кажучи, не в окопах, то присвяти своє життя тому, щоб допомогти своїй армії, своїй державі в той спосіб, який для тебе є можливим. Тобто знайти своє місце у цьому хаосі, який породила велика війна.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Сергій Притула (@siriy_ua)

Можна допомагати переселенцям, можна допомагати людям на де окупованих територіях. Можна допомагати ЗСУ, силам оборони в цілому. Можна допомагати в притулках для тварин, чи ще що-небудь.

Це по-перше, дасть тобі спокій і по-друге, немає нічого крутішого аніж відчуття залученості до чогось важливого.

Ви вірите в те, що війна закінчиться у 2023? І чому?

— Ні, тому що починаючи з 2014 року, займаючись волонтерською діяльністю, я розумію різницю між тим, що хочеться і тим, що є в реалії.

Нам всім хочеться, щоб війна закінчилася швидше. Слова про те, що ми цього літа будемо вже в Ялті рибу ловити десь на набережній, звучать дуже красиво.

Але досвід роботи, волонтерство, підтримка армії, комунікація з військовими, на жаль, не дають мені поки що підстав ствердно сказати, що цього року все може закінчитися. Я підозрюю, що цей дощ надовго.

Ви казали, що зазвичай підготовка до збору відбувається десь приблизно протягом трьох тижнів. Розкажіть що це за процес? 

— Почнемо з того, що будь-який збір спочатку благословляється військовими. Ними ж горизонт, якийсь малюється. Умовно, нам потрібні БПЛА, або нам потрібні бронетранспортери, або нам потрібен супутник. Тобто це не ми вигадуємо. Ми як волонтери, робимо те, про що нас просять військові.

Після того, коли ми розуміємо куди бігти, ми починаємо таку багатотонну комунікацію. Будь-який збір потребує як візуального висвітлення, так і каналів комунікації, які дозволять нам залучити всіх в країні та за її межами.

Читати на тему

Мого повернення до розважального телебачення не буде вже ніколи: Сергій Притула дав інтерв’ю Маші Єфросиніній

Про волонтерство, допомогу дітей та повернення на ТБ: інтерв’ю Сергія Притули.

Тоді ми заручаємось підтримкою інфлюєнсерів, зірок естради, спорту, шоу-бізнесу, блогерів. Ми виходимо на різноманітні медіа, електронні та загальнонаціональні.

Просимо їх у певний час стати підтримкою для нас, для того, щоб ми змогли закрити повністю інформацію про те, що ми збираємось купити, скільки нам на це потрібно грошей, для кого воно призначене, як воно буде працювати. І таким чином за кілька тижнів ми підходимо до реалізації проекту.

Сергію, з огляду на досвід вашої роботи, видно і це відчувається, що фонд завжди може якісно і смачно продати ідею. Але у мене питання, як вдається продати щось не модне?

— Є певний набір номенклатури, який не настільки є заманливою пропозицією. Наприклад ми вже помітили, що люди на рації не настільки скидуються грошима, як на дрони.

Важливість дрона всім зрозуміла. Всі дивляться відео, як з дронів нищиться ворог. Вже навіть наш фонд виставляв на своїх ресурсах різноманітні відео з дронами.

А важливість рації, це словами не передати. Це потрібно людям розказувати. Пояснювати, чому захищений зв’язок такий важливий, що все, що купується, має свій функціонал: захистити нашого бійця, допомогти знищити ворога.

Чому у 2014 та у 2022 роках ви вирішили бути волонтером, а не військовослужбовцем ЗСУ?

— Я відверто до 2014 року не ставив перед собою подібного питання, тому що була армія. І розмах власне військового протистояння був локалізований у двох областях.

Видавалося, що українського війська наче вистачає. Плюс волонтерство тоді набирало розмаху, обсягу і мені здається, що та робота яку я виконував у 2014 році з популяризації цього руху — це досить хороша ділянка відповідальності.

У 2022 році в мене, звичайно, постало питання, де себе краще проявити — з автоматом в руках чи у фонді.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Сергій Притула (@siriy_ua)

Позаяк з нашої всієї великої родини в мене два брати офіцера. З усіх дорослих чоловіків у нашій родині я єдиний, хто цивільним лишився. Тому в принципі питання, знову ж таки більш ефективного застосування мене як бойової одиниці.

Я переконаний, що рано чи пізно питання тотального опору все-таки буде стояти перед українським суспільством, але мені не соромно за те, чим наш фонд займався після 24 лютого 2022 року.

Що з почуттям гумору, у вашому особистому під час війни? Трансформація якась, щось змінилося? Як ви, як ви це відчуваєте?

— Скажімо так, відбулася певна атрофія. Тобто з цілини професійного заняття я переріс все-таки більше в людину, яка вже не продукує, а сприймає. Але я розумію, що почуття гумору в українців під час війни — це в принципі те, що врятувало суспільство від якоїсь такої масової травми.

А часом десь якось приїжджаєш до бійців. Бувають ситуації, коли вони смішать мене більше, ніж я їх.

Є одна річ яка навряд пройшла повз вас — це фактично страта українського військового після гасла Слава Україні. Що ви відчули коли це прочитали чи побачили?

— Те саме, що будь-яка нормальна людина, яка бачить це, яка це пропускає через себе. Мені важко просто добирати слова.

Ми живемо в період, коли герої народжуються ось, на жаль, в такий жахливий спосіб. Слава Україні — два слова, які сказав цей мужній чоловік та просто дивився ворогам в лице. І стільки гідності було в цьому.

На таких прикладах має зростати покоління. І це якийсь не фейковий, не придуманий герой.

Я вважаю, що ми всі маємо намагатися бути гідними таких наших захисників.

Читати на тему

Слава Україні! Окупанти розстріляли полоненого українського захисника — ім’я загиблого та вручення йому звання Героя України

На відео, яке з’явилось у мережі, росіяни розстрілюють беззбройного українського захисника, який потрапив у полон. Останніми словами героя перед стратою було Слава Україні. За ці слова його позбавили життя.

Що керує світом?

Любов керує світом, це однозначно і це не обговорюється. І це те, що я б хотів, щоб це було фундаментом нашим спільним.

Ненависть, яка є в українського народу до росіян, вона зрозуміла. І те, що наша русофобія недостатня — це те ж правда. Ненавидіти ворога — це правильно, особливо під час війни, і жалю вже не повинно бути ніякого. Проте я б хотів, щоб любов до Батьківщини була об’єднуючим фактором українського суспільства.

В цьому є насправді величезна різниця. Ненависть до ворога зараз може об’єднувати. А, що далі коли його не стане? Здохне Путін, Росія програє, ми переможемо, ворог відступить, репарації буде платити, все буде класно. І що буде далі? Далі “срач”.

Інша справа коли ворог зник, а єдність ні. А чого? Бо є любов до України. А, що таке любов до України? А це коли гасло Україна понад усе — це не про зверхність над кимось. А це про те, що Україна є найбільшою цінністю твого життя, всього суспільства і всіх нас.

І те, за що люди кладуть свої життя — за Україну. Це і є Україна понад усе. І це велика любов до своєї держави, що має бути тим фундаментом, на якому має постати нова Україна, про яку ми мріяли, яку нам не соромно передати нашим дітям.

Робив усе можливе задля своєї Батьківщини й Герой України Дмитро Коцюбайло. Він пішов на фронт добровольцем ще у свої 18 років, але навічно залишився 27-річним після чергового бою під Бахмутом. Читай історію легендарного військового на псевдо Да Вінчі.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!