Історії українських родин, чиє життя зруйнували росіяни

Ця війна вбила тисячі мирних жителів та скалічила життя тих, хто залишився живий. Кожного дня ми чуємо десятки нових страшних історій жителів України, що перебували на її території, починаючи з 24 лютого.

Благодійна організація ADRA Ukraine, що понад вісім років активно допомагає жертвам війни в Україні, поділилась із нами історіями людей, які опинились в епіцентрі цих жахливих подій.

“Шлях довжиною в життя” родини з Ірпеня

Страшну звістку про початок повномасштабної війни родина Яни дізналась телефоном від родичів. Вона згадує, що до останнього не вірила в цю новину, навіть збиралася на роботу. Але коли поряд із ними в Гостомелі почалися вибухи — вона збагнула, що це страшна реальність. Родина Бондар до останнього залишалася в Ірпені — десять днів окупації вони просиділи в холодному підвалі з дитиною.

Ситуація з кожним днем лише загострювалася. 4 березня їхні знайомі запропонували їм евакуюватися в більш безпечне місце. Наступного дня Яна з чоловіком та сином виїхала з Ірпеня, але знайомі, на жаль, вже не могли цього зробити — всюди стояли танки та важка техніка.

Бондарі називають дорогу між Ірпенем та Стоянкою “шляхом довжиною в життя”:

— Ми їхали до батьків, що проживають у Житомирській області. Якихось 175 км ми їхали майже 13 годин! Затори на дорогах, звуки ракетних вибухів… Ми боялись, що нашу машину розстріляють… — згадує Яна.

Після місяця перебування на Житомирщині родина Бондарів дізналась, що Ірпінь звільнили, тож вони одразу почали збиратись додому.

— Спочатку туди пускали лише чоловіків. Мер повідомив, що в місті йде зачистка від мін, тож в Ірпені ще досі небезпечно. Але ми дуже хотіли додому, тож поїхали через Бучу, — розповідає жінка.

7 квітня, коли заїхали в рідне містечко, то не одразу його впізнали. Руїни, понівечені будівлі, жахлива знахідка біля дому — труп солдата…

За словами Яни, в окрузі не було жодного вцілілого будинку. Але вони з чоловіком були налаштовані серйозно — відбудовувати місто, працювати на благо родини та людей, що зазнали великих втрат під час війни. Думок їхати в Європу навіть не виникало.

Через кілька днів, проїжджаючи північною вулицею Ірпеня, вони побачили велику машину організації ADRA Ukraine, у якій роздавали гуманітарну допомогу всім нужденним жителям міста. Яна запропонувала свою допомогу як волонтера — і з того часу вона займається підтримкою населення у своєму регіоні:

— Я бачила стільки людей, стільки зруйнованих доль… Так багато очей, сповнених сліз.

Тяжко бачити, як вони радіють простому хлібу та продуктам, хоча раніше мали набагато більше, — говорить жінка.

Зараз Яна каже, що благодійна діяльність допомогла їй розвантажитись емоційно та психологічно:

— Коли розумієш, що ти не один у своїй біді, що тебе не кидають напризволяще — набираєшся оптимізму й віри, — наголошує вона.

“Тривожна” валізка була готова, а вони ні — історія родини з Маріуполя

Марія з чоловіком та дітьми мешкала в східному мікрорайоні Маріуполя. 24 лютого вони, як і більшість українців, підстрибнули на своїх ліжках від сильних вибухів.

— Ми з чоловіком одразу побігли до зали, ввімкнули ТБ, щоб зрозуміти, що коїться. Там повідомили, що почалася повномасштабна війна! Перші кілька годин ми не знали, що робити… — згадує Марія.

“Тривожна” валіза з аптечкою та документами в них була зібрана, але їхати кудись далеко родина не збиралась. Вони сподівались, що це швидко закінчиться.

О 10-й ранку недалеко від їхньої вулиці був сильний вибух, у домі вимкнулось світло. Ривоненки взяли дітей, сіли в машину та поїхали до знайомих в інший район Маріуполя, де було світло. Там вони пробули добу й повернулися додому. У квартирі вже не було не лише світла, а й води.

Читати на тему

Побувати в пеклі та спуститись іще глибше: маріупольчанка Мар’яна, яка пройшла Азовсталь, повернулася з полону

Мар’яна Чечелюк до війни з Росією працювала в Нацполіції України. Через це її взяли у полон та помістили до Оленівської колонії.

Вони зібрали трохи речей, погодували собаку й вирушили в центр міста, думали, що там спокійніше. Собаку залишили сусідам, бо у квартиру її взяти було неможливо.

Ми вважали, що проблема була в районі. Ніхто не знав, що наше місто зрівняють з землею, — розповідає Марія.

— Думали, кілька днів пересидимо — новини якісь дізнаємось. Зрештою, ми там застрягли. Почалися сильні обстріли міста і вибратись кудись вже було майже неможливо, — згадує вона.

То був останній раз, коли родина була у власній квартирі. Уже після евакуації вони дізнались, що в їхній будинок влучив снаряд.

Ривоненки просиділи в друзів до 7 березня. Ночували в підвалі, на брудних дошках з купою сусідів:

Уже нічого не було з їжі, ми сиділи на запасах. Задовольнялись одним кухлем води, — розповідає Марія.

У родини двоє дітей, і Ривоненки розуміли, що потрібно рятувати їх у першу чергу. Але куди їхати, вони не знали, бо всюди вже були блокпости, міни, військова техніка.

— Несподівано до підвалу зайшов сусід із нашого будинку. Він прийшов рятувати свою другу родину і сказав, що можна пробратися. Ми швидко кинули дітей у машину й поїхали за ним, — розповідає жінка.

Через поля та непрохідні шляхи їм вдалося виїхати на Бердянськ. Марія каже, що вони просто дивом залишились живі, бо їхали під обстрілами, кілька разів мало не натрапили на міни.

Лише через деякий час, об’їхавши всю Україну, Марія з дітьми змогла евакуюватися до Німеччини. Організація ADRA Ukraine надала родині первинну фінансову допомогу, яку вони витратили на одяг, харчові продукти й транспорт.

За словами жінки, в Німеччині зараз дуже складно знайти тимчасовий прихисток або постійне житло, бо все вже переповнене. Зараз вони в безпеці, але, на жаль, вони вже не зможуть повернутися до рідної домівки. Все, що вони любили, перетворилося на руїни…

Читати на тему

Все зруйновано, а на руїнах — прапор ворога. Хвилююча історія жительки Маріуполя про пекло життя у місті під час війни

Чотири місяці в Маріуполі: історія Наталі про пекло життя під окупацією та побут в руїнах.

Рятувалися понад дві доби та ночували в полях — історія родини з Херсонщини

До початку повномасштабної війни родина Олени проживала в невеличкому смт Білозерка Херсонської області. Коли область окупували, вони вирішили евакуюватися до Києва. 11 травня їм це вдалося.

Олена згадує, що дорога була дуже тяжка, до столиці вони добиралися більш ніж дві доби й ночували в полях. Але зрештою родина дісталася до більш безпечного місця — Кривого Рогу.

Приїхали вони практично без грошей, без одягу та харчових продуктів, бо тікали куди очі бачать. Олена згадує ці місяці з жахом, бо вони боялись, що залишаться на вулиці.

Дуже складно було знайти підтримку, тому що таких внутрішньо переміщених осіб вже було надто багато. Допомогли небайдужі люди, які самостійно звернулись до благодійної організації ADRA Ukraine, розповіли історію Олени та залишили координаторам її телефон:

На нас вийшли представники організації та запропонували допомогу. Це було дуже несподівано для нас, — розповідає Олена.

Коли родина вирішила прямувати до Києва, вони вже знали, що не одні, їм допоможуть. Родина Слободянюків отримала фінансову допомогу для оренди квартири в Києві та на харчування, бо після трьох місяців окупації коштів у них майже не залишилось. Оскільки в Херсоні роботи та зарплати з моменту окупації не було, а ціни виросли майже втричі.

Зараз Слободянюки знаходяться в Києві. Батьки та друзі залишилися в Херсонській області. Вони чекають, поки ситуація там стабілізується й можна буде повертатися додому. Головне, щоб було куди повертатися…

Кожна людина, яка постраждала внаслідок бойових дій на території України, також може звернутися по допомогу в ADRA Ukraine кількома способами. Перший з них — за номерами телефонів гарячої лінії:

+38 (067) 333 17 52;
+38 (093) 170 67 39;
+38 (050) 615 57 50.

Також можна перейти на офіційний сайт ADRA та заповнити форму або повідомити про свою проблему в особистих повідомленнях у соцмережах.

Російські військові не тільки ламають долі українців, а й забирають життя цілих родин. Раніше ми розповідали історію сім’ї з Ізюма, яка загинула під час авіанальоту.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!