Страшно було двічі. Розповідь працівників ЧАЕС про окупацію, бурятів з автоматами й колег на ЗАЕС

Вони їхали на 12-годинну зміну, а потрапили майже на місяць в російську окупацію. Що довелося пережити працівникам ЧАЕС від початку вторгнення аж до ротації? Як вони працювали після аварійного вимкнення станції та що допомагало їм триматися? Читай ексклюзивні розповіді працівників про досвід окупації.

Окупація ЧАЕС під час війни: як це відбувалося та що пережили люди

Іван Дряпика — інженер-електрик з обслуговування ВРП (відкритого розподільчого пристрою). А Олексій Шелестій — начальник зміни електроцеху Чорнобильської атомної електростанції. Вони розповіли Вікнам про те, як для них розпочалася повномасштабна війна, та про досвід окупації росіянами.

— Ми заступили на нічну зміну 23 лютого. На станції був оперативний персонал та українські військові, які її охороняли. На той час жодних вказівок чи інструкцій на випадок захоплення та окупації від керівництва або держави не було.

Ми їхали як на звичайну зміну, натяків ні на що не було, — пригадує інженер-електрик Іван.

На початку п’ятої ранку чоловіки почули вибухи, звуки прольоту гвинтокрилів, а потім побачили червоні сигнальні вогні. Це було приблизно в районі Прип’яті. Люди почали телефонувати та розповідати, що відбувається зовні.

О восьмій ранку ми отримали інформацію, що наша зміна не приїде і що почалася війна. Було бажання, щоб ця зміна швидше закінчилася, але в душі ми розуміли, що це надовго, — розповідає начальник зміни Олексій Шелестій.

Олексій невдовзі побачив танк перед головною будівлею ЧАЕС та бронемашини російських окупантів. Працівники станції розповідають, що інструкцій на такі випадки раніше не мали, оскільки реальними загрозами на такому об’єкті вважалися хіба що радіаційні аварії.

Росіяни зайняли територію станції та змусили наших захисників скласти зброю. Потім їх узяли в полон та закрили в бомбосховищі. Персонал станції не мав змоги спілкуватися з нашими захисниками.

Труднощі роботи ЧАЕС в окупації

Ієрархія на роботі під час окупації не змінилася. Діям працівників ЧАЕС росіяни не перешкоджали, бо або розуміли, або й гадки не мали про рівень небезпеки.

Одного разу до нас заїхали росіяни. Цікавилися, що це за об’єкт. Охорона відповіла, що сюди краще не заходити, бо є ризик радіації. Росіяни поїхали, відтоді більше не з’являлися, — розповідає Іван.

Перші дні працівникам доводилося працювати в посиленому режимі, адже роботи було дуже багато. Сталися аварійні відключення. Працювали навіть вночі.

— На наше щастя, на блоки вони не сунулися, думаю, що побоялися. Це досить специфічна будівля, там можна заблукати. Ми чекали, що вони прийдуть і щось вимагатимуть, — пригадує Олексій.

Ядерна загроза була дуже велика, адже на станції трапилося повне знеструмлення. Запасу палива для роботи було лише на дві доби. Росіяни підвозили своє паливо, бо розуміли, що це загрожує аварією, сильнішою навіть за перший Чорнобиль.

Комунікацію з окупантами вів начальник станції. Зв’язок працівники мали з регіональним диспетчером у Києві до 9 березня, до моменту повного знеструмлення станції. Потім довелося спілкуватися через керівництво цеху у Славутичі. Так передавалася інформація в Київ.

Від кого ви зібралися нас “охороняти”?

У будь-який час російські окупанти могли зупинити працівників, щоб перевірити документи. Вони зв’язувалися зі “своїми” та перевіряли інформацію, лише потім пропускали.

Росіяни заявили, що беруть ЧАЕС під “зовнішню охорону”. На що начальник зміни запитав: “Від кого ви нас зібралися охороняти?” Росіяни почали м’ятися, адже відповіді в них не було, — розповідає начальник третьої зміни Олексій.

— На третій день вони заявили, що їм потрібно взяти ще й нас під охорону. Росіяни зайняли будівлі. Солдати не могли керувати атомною станцією, тому охороняли й нас, бо ми знали, що робити, — каже інженер-електрик Іван.

Зміна Олексія майже щодня стикалася з росіянами, бо постійно потрібно було перевіряти все обладнання. Під час обходу техніки до працівників завжди був приставлений супровід з автоматами. Все відбувалося після перемовин та з дозволу окупантів.

Працівники станції звернули увагу на якісний склад російських військ. Передусім це були буряти, тувинці, росіяни, чути було і білоруський акцент.

Якщо керівний склад ще, можливо, розумів рівень небезпеки та куди вони йдуть, то солдати не розуміли нічого. Що люди з Тули чи Башкортостану можуть розуміти про це місце? — каже Олексій.

Він розповідає, як російські окупанти спробували зробити відповідь на українські новини про підвищення рівня радіації. Вони мали підрозділ радіохімічних військ, який замірював рівень радіації. Після цього зняли відео для російського телебачення, нібито все в нормі.

Читати на тему

Розпитували про американські бази та бандерівців. Історія чотирьох спортсменів, які вижили в окупації на ЧАЕС

Історія чотирьох спортсменів-бранців, які майже місяць провели у полоні разом із працівниками на Чорнобильській АЕС.

Зв’язок та побут на ЧАЕС

Підтримувати зв’язок з рідними чоловікам вдавалося. Першого тижня був навіть мобільний інтернет. Потім окупанти його заглушили, і до 20 березня зв’язку не було. Залишився лише міський телефон. Коли зв’язок з містом відімкнувся, працівники змогли налаштувати телемарафон.

Я як почув про “русскій воєнний корабль”, зателефонував зв’язківцю. Кажу: “Мішо, ти що робиш? Вони ж нас зараз тут постріляють!” — розповідає Олексій.

Як виявилося потім, росіяни теж його слухали, адже саме тоді почала з’являтися інформація, як українська армія дає їм відкоша. Росіяни підходили ближче та слухали, про що розповідають у новинах.

На станції були запаси їжі, їх вистачило на весь період окупації. Єдине що, через два – три дні закінчився хліб. Російські окупанти харчувалися окремо, їм віддали перший поверх їдальні. У них навіть були свої кухарі.

Ночували працівники ЧАЕС на своїх робочих місцях. Кімнат відпочинку на станції немає. У когось були диванчики, хтось спав на стільцях.

Ротація працівників станції

На ротацію їхали виключно добровольці. Вони телефонували та питали, що краще взяти з собою, яка там ситуація, як поводяться окупанти та до чого готуватися. Готуватися потрібно було до обшуків та допитів. Росіяни не заперечували ротацію працівників, тобто полоненими працівники ЧАЕС не були.

Ротація планувалася з найперших днів, адже персонал, який був на станції, не був готовий до захоплення та окупації. З перших днів нам розповідали всі новини, чекали на ротацію та готувалися додому, — розповідає Іван.

Бригада добровольців сформувалася вже 27–28 лютого. Чекали тільки наказу. Люди швидко погодилися і були готові змінити працівників. Через 25 днів окупації Іван зміг потрапити додому. Це було 20 березня ввечері. Наступного разу чоловік потрапив на станцію після деокупації, на початку травня.

Іван розповідає, що за час окупації на ЧАЕС було страшно двічі: перший раз — коли почалася війна, лунали вибухи, до цього він ніколи раніше не чув, як працює артилерія. Вдруге страшно стало пізно ввечері, коли почалася стрілянина.

Стріляли зі стрілецької зброї. Росіяни намагалися збити український безпілотник. Іван подумав, що почався штурм українських військ. Ці події відбулися після 9 березня.

“Акт прийому-передачі” ЧАЕС

Коли росіяни пішли, і ще не зайшли українські війська, це був триденний проміжок. Персонал станції блокував навіть двері, щоб ніхто не зайшов на ЧАЕС.

Колеги розповіли, що росіяни змусили начальників змін підписати “акт прийому-передачі” ЧАЕС. Це просто була фікція! Вони зробили картинку, що прийшли охороняти, зрозуміли, що все добре, і в доброму стані передають це Україні від РФ, — каже Олексій.

Втеча росіян сталася раптово, бо ще 29–30 березня все було у звичайному режимі, а потім за день з’явився цей акт, і вони поїхали.

Прихопили не тільки обладнання, а й людей

— Під час окупації росіяни тримали наших нацгвардійців окремо від нас. У перші дні вони навіть намагалися створити картинку, що все добре, поставили їх на свої місця чергувати, але вже без зброї.

За три дні окупації, коли потреба створювати картинку зникла, українських військових закрили в протирадіаційному укритті. Полонених охороняли озброєні росіяни та нікого не пускали до них. Ходити по території наші військові не могли. Відпускали їх лише в душ та їдальню.

Прихопили з собою наших нацгвардійців у полон. Там було десь 160 людей. Відпустили жінок, а також тих, у кого загострилися хвороби. Якусь частину вже обміняли. Але я думаю, що більшість ще десь по тюрмах на Росії, — розповідає Олексій.

Крім людей, росіяни вкрали навіть електрочайники без підставок. Виносили все — обігрівачі, техніку, монітори, комп’ютери, подовжувачі, ноутбуки. Замки відстрілювали. Після себе нічого “зайвого” не залишили.

Крім того, вкрали цінне обладнання в Чорнобилі, там розгромили лабораторію екоцентру. Вони займалися збиранням і систематизацією даних зони відчуження. У цій лабораторії вкрали майна на багато мільйонів євро.

Винесли все що можна. Олексій каже, що на ЧАЕС була група від Росатому. Ці люди називали себе “цивільними спеціалістами” та не казали, ким є насправді. Тому, можливо, що це саме вони допомагали військовим “вибирати”, що краще вкрасти.

Робота ЧАЕС після деокупації

Після деокупації в роботі ЧАЕС з’явилися суттєві зміни. Персонал зараз працює вахтовим методом.

Раніше ми діставалися на роботу за 40–45 хвилин на 12-годинну зміну. Проїжджали територію Білорусі електропоїздом. Дорога на роботу займає тепер від шести годин. Вахта нині по 10–15 днів, — розповідає інженер-електрик Іван.

Це незручно, адже по 10–15 днів доводиться не бачитися з рідними, ти постійно перебуваєш на роботі.

Зараз на ЧАЕС побільшало національної гвардії, охорона об’єкта посилена. Тепер у персоналу є інструктажі на випадок повторного наступу. Але Іван певен, що жодного повторного наступу не буде, він вірить у ЗСУ.

Під час окупації було складніше працювати, адже доводилося ремонтувати техніку самостійно. Тому Іван отримав нові навички. Цей час він був і оперативним, і ремонтним персоналом.

Про моральний стан працівників станції в окупації

— Панікувати часу не було, всі багато працювали. Щоранку ми мали нараду, на ній жартували, намагалися не падати духом, — пригадує роботу в окупації Іван.

— Я хвилювався за родину, а родина за мене, — каже Олексій. — Потім почалися хвилювання за персонал. У кожного були складні обставини. У когось лежача мама вдома, у когось дружина з малюками. Потрібно було допомагати всім, перевіряти, чи з усіма все добре.

Я не знав, що робити. Мої 12 людей на зміні мали свої проблеми. Шукали, кому чим допомогти. Не було в мене такого досвіду роботи. Ми згуртувалися зміною, — ділиться Олексій.

Героїзм працівників ЗАЕС

Про ситуацію на ЗАЕС Іван каже, що там усе набагато гірше. Через постійні обстріли вона стає більш небезпечною. Ядерна загроза дуже висока, бо реактор перебуває у робочому стані. Навіть якщо він зупинений і не виробляє енергію, є високий ризик, що щось піде не так. Можемо мати другий Чорнобиль.

Ми дуже співчуваємо колегам із ЗАЕС. Порівняти нашу роботу не можна. Це небо і земля. Робочий реактор — це складна річ. Нам було дуже складно, а як їм — навіть уявити не можна, — каже начальник третьої зміни ЧАЕС Олексій.

— В окупації ти постійно на роботі. Нас вважали героями. Я так не вважаю, бо саме хлопці з ЗАЕС герої. Це величезна робота, яку не порівняти з нашою. Хочеться, щоб вони змогли виїхати, відпочити та щоб її звільнили якомога швидше.

Олексій неймовірно вдячний своїй зміні №3, каже, що без них нічого б не вдалося. Більшість роботи виконував саме персонал зміни, забезпечуючи нормальне функціонування станції. Це заслуга всіх працівників зміни.

Українці також вдячні всім працівникам ЧАЕС та ЗАЕС за ту титанічну роботу, яку вони робили і роблять щодня в окупації та вільній Україні.

Раніше ми розповідали, як виглядала територія ЧАЕС після окупації.

А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!