Інколи здається, що все навколо нас — нереальне. Бо свідомість відмовляється сприймати воєнні реалії зі щоденними втратами серед мирного та військового населення, як справжні події. Та наше життя насправді не кіно, не гра й не театр, хоч кожен із нас відіграє свою роль на шляху до перемоги України.
Але що таке справжній театр та реальна війна, добре знає наш герой. Його історію розповідаємо далі.
Грав у театрі, а тоді пішов на фронт
Володимир Ращук прямує до театру, на сцені якого грав 17 років.
Напередодні повномасштабного вторгнення він мав зіграти на цій сцені роль військового, командира батальйону. 23 лютого познайомився з прототипом свого героя: намагався зрозуміти його пережитий досвід, перейняти звички та манеру розмови для ролі.
— Ми до другої ночі сиділи, спілкувалися, вони дзвонили своєму побратиму в Канаду, він співав пісні. Ну, це прямо дуже весело було. А 24 лютого почалася війна, з самого ранку я зібрався та поїхав до Свободи, — пригадує ту ніч Володимир.
Він досі так і не зіграв тієї ролі. Натомість це стало його реальністю.
Спершу була оборона Київщини у складі легіону Свобода. Згодом — Донеччина, і вже там він став комбатом. Володимир з іронією пригадує: не так уявлялася йому війна, не так вона виглядала й у кіно.
— Війна — це такий рівень людського спілкування, коли все дуже примітивно в цілому. А з іншого боку, там проявляється справжня дружба.
Ти починаєш цінувати кожен свій день. Ти взагалі починаєш поважати та цінувати кожен ранок, — каже військовий.
Бо на екрані — стерильна картинка, яка не має нічого спільного з реальністю.
Найскладніше, розповідає, втрачати побратимів.
— Це завжди дуже важко. І до цього не можна підготуватися, звикнути. Бо ти не віриш, що це може статися. Але плакати будемо потім і згадувати будемо потім, розклеюватися — також потім. А зараз ми маємо це робити.
В залі театру Володимир пригадує щоденні репетиції, виступи, оплески, ролі. Від початку вторгнення виходив на сцену тричі. Й те — грав для побратимів.
Як війна в Україні змінила культуру
Раніше на сцені театру імені Лесі Українки було чимало російської драми. Зараз, переконаний Володимир, в репертуарі більше немає місця таким п’єсам.
Мені здається, що завдяки цій війні відбулася от така тріщина, такий розкол, розпад, звідки полетіло все українське. Бо воно було під пластом московитів, під гнітом.
— І от зараз настав час фантастичну українську класику грати на сцені.
Після перемоги Володимир Ращук мріє зіграти у виставах Хіба ревуть воли як ясла повні, Мина Мазайло, Камінний господар. Втім, поки ще є трохи справ на передовій.
— Для мене війна не закінчилася. Для мене — я кажу вам щиро й від душі, — ця війна священна. Я знаю багато людей, які її чекали, бо знали історію. Скільки катувань було, скільки знищували нашу націю, і в нас є шанс відродити її.
Через мову, через принципи, через прибирання будь-яких московитських партій і бізнесів, взаємовідносин в культурі, будь-де.
Наші військові мають таку силу духу, яка здатна перебороти все зло на цьому світі. Та поки ми боремося із російським злом: історію військового про бої, тяжкі поранення та повернення на службу, читай в нашому іншому матеріалі.
Підписуйся на наш Telegram та стеж за останніми новинами!