Війна Росії проти України вплинула на життя всіх українців. Усі плани вмить зруйнувалися. Так змінилося і життя наших українських спортсменів. Звичні тренування та змагання довелося припинити.
Але з часом ми зрозуміли, що треба продовжувати жити й повертатися до своїх звичних справ. Так Dojo karate team поновила свої тренування в Житомирі, спортсмени вже встигли відвідати не один чемпіонат і зайняти призові місця.
Тренерка ЖОДГО Спортивний центр Додзе Олександра Корягіна розповіла Вікнам про те, як команда тренується й бере участь у змаганнях зараз, а також про волонтерство.
Зараз у команді тренується близько 200 спортсменів віком від чотирьох до 18 років. На жаль, багато спортсменів виїхали за кордон та продовжують там перебувати, але планують повернутися у рідне місто та поновити тренування.
На початку повномасштабного вторгнення усі тренери залишалися у місті та проводили онлайн-тренування. Зараз команда проводить безоплатні заняття для ВПО. У групі займаються діти від шести до 12 років. А ті спортсмени, які вже мали досвід та досягнення, приєдналися до загальної групи.
Посмотреть эту публикацию в Instagram Публикация от Dojo karate team (@dojo_karate_team)
Публикация от Dojo karate team (@dojo_karate_team)
Олександра розповідає, що на початку повномасштабного вторгнення тренери приєдналися до лав ТрО Житомира й займалися волонтерською діяльністю, яку продовжують і зараз.
У лютому звернулися до батьків дітей по допомогу, збирали необхідні речі для військових: теплі речі, продукти, ліки тощо.
— Ми передали ТрО наше клубне татамі (спеціальні покриття на підлогу для тренувань), каремати, звичайні мати, щоб хлопцям було зручніше спати в окопах й тепліше лежати на землі, — розповідає тренерка.
Також тренери з фінансовою підтримкою батьків закупляли генератори, акумулятори та інші технічні прилади для військових.
— Придбали дві машини для військових частин, БПЛА, отримуємо гуманітарну допомогу від наших друзів з Німеччини та Польщі, — каже Олександра.
Крім цього, команда допомагає й мирному населенню. Останні півтора місяця займається дитячими будинками, де проживають діти з окупованих територій, які, на жаль, залишилися без батьків.
— На початку жовтня з нашими друзями з Волонтерського штабу допомоги Житомиру провели захід, який називався Hobby day для дітей. Його метою було розповісти людям, які приїхали з окупованих територій, про дитячі гуртки нашого міста.
Під час заходу ми зібрали 43 тис. грн. На них ми придбали 14 буржуйок, які передали військовим, — ділиться Олександра Корягіна.
Вже на початку червня команда поновила тренування офлайн. За три місяці провели перші клубні заходи та планували виїзди на наступні змагання.
— Перші змагання були для отримання поясу та Клубні змагання загальної фізичної підготовки. Далі за планом був перший етап Чемпіонату України серед кадетів та юніорів. Це був перший етап відбору у збірну команду України.
Потім планувалася поїздка у Польщу. Ми поїхали на змагання складом з 30 спортсменів. Виступ був дуже вдалим, діти дуже скучили за змаганнями. У результаті ми вибороли перше загальнокомандне місце, — розповідає тренерка.
Далі змагання продовжилися: другий етап відбору у Молодіжну збірну команду України серед кадетів та юніорів. Ще один етап чекатиме на команду в грудні в Італії. Це будуть змагання рівня прем’єр-ліги. Плануються клубні змагання 19 листопада, а також у Венеції.
Крім цього, у команди вже є два чемпіони України з паракарате.
— Я не можу сказати, що стало складніше вивозити спортсменів на змагання. Можливо, стало трохи легше. Адже діти дуже сумують за змаганнями.
Батьки розуміють, що дітям зараз дуже важливі позитивні емоції та перемоги, це підіймає їхній бойовий дух, наш також. Ми бачимо цілі та для чого зараз працюємо, — ділиться Олександра.
Спортсмени завжди відповідально ставилися до змагань та підготовки. Тому і з початком повномасштабної війни їхнє ставлення до виступів на змаганнях не змінилося.
Олександра згадала історію: коли діти виїжджали на міжнародні змагання, чи не кожен взяв з собою прапор України. Вони вдягали його на нагородження та співали гімн України.
— Коли ми були в Польщі, наприкінці змагань, коли вже нашу команду нагородили, ми фотографувалися з медалями, кубками та співали гімн України.
Організатори змагань підійшли до нас, обійняли спортсменів та продовжили співати гімн України разом із нами. Було дуже приємно.
Впродовж всього турніру та підготовки до нього ми відчували підтримку наших друзів з Польщі, — каже вона.
Тренерка зізнається: коли повернулися до офлайн-тренувань, було важко мотивувати спортсменів. Заняття переривали повітряні тривоги. Але коли провели перші клубні змагання, діти почали старанніше займатися.
— Вони побачили, що у нас все ж є майбутнє. Ми можемо їздити на змагання та показувати хороші результати, представляти Україну. Зародилася мотивація, віра у себе та команду, тож працювати зараз набагато легше, — ділиться вона.
Щодо українських змагань, Олександра розповідає, що було лише кілька турнірів серед кадетів та юніорів, тобто для дітей віком від 14 років. Звісно, для їхньої організації потрібно, щоб було укриття, а під час повітряної тривоги захід зупиняється.
Тренерка сподівається, що згодом в Україні проводитимуть чемпіонати і для дітей.
Раніше ми розповідали історію українського кікбоксера Романа Щербатюка. Він пішов з рингу на фронт, проте зміг ненадовго відлучитися та здобути бронзу на Всесвітніх іграх.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!