Дві квартири, де зупинилося життя. Історія 17-річної дівчини, що неодноразово тікала від російського нападу

У кожної людини є свій талісман, протягом життя він може змінюватися, а може й ні. Дехто до старості береже свої іграшки, брелоки чи інші дріб’язки, які нагадують про приємні моменти.

Також у кожної людини є те, що дарує відчуття дому, якась річ, що дарує спокій.

Війна в Україні триває вісім років. За цей час діти, які тікали від війни вперше, вже виросли й змушені тікати вдруге.

Так трапилося з 17-річною Вікою. 2014 року вона з татом, сестрою та ведмедиком поїхали на десять днів у санаторій до Трускавця — і більше не повернулися додому. У їхньому рідному Луганську почалася війна. 

Ведмедик, що оберігає квартиру

Ведмедик був для Віки своєрідним талісманом. Його вона отримала в подарунок у чотири роки й більше ніколи з ним не розлучалася. Навіть під час вибухів, ховаючись за шафою, вона тримала його в руках.

Тож у 2014 році, після початку війни, родина Вікторії пережила багато переїздів, побачила багато квартир, більшість речей із дому так і не забрали, але за ведмедиком поверталися. 

Нині ж її ведмедик оберігає другий втрачений Вікою дім — їхню квартиру в Рубіжному, яку залишили в березні 2022 року. 

Ведмедик залишився в шафі, тож, якщо дім раптом уціліє, ми з ним ще зустрінемося, — каже Віка.

Дім — це не будинок і не речі. Але в кожного є щось, що дарує йому відчуття дому.

Читати на тему

Коли мама загинула, став опікуном чотирьох дітей. Непроста історія 18-річного хлопця з Донеччини

Юнак з Донецької області став опікуном для своїх братів і сестер — як живе родина зараз.

Любов до тварин

У Рубіжному на Вікторію чекає ще й кіт, тож дівчина дуже сильно хоче повернутися додому. Під час евакуації дівчинці сказали, що забрати кота неможливо. Тож вона не знає, де він і що з ним.

Віка дуже любить тварин, навіть збиралася вступати на ветеринарний факультет. Старанно вчилася та написала пробне ЗНО з біології на максимальний бал, проте цьогоріч цей іспит скасували. 

Дівчина має мрію — відкрити власний притулок для тварин, у якому “всім тваринам буде так добре, як було зі мною моєму котику”.

Фото: The Village Україна

Початок повномасштабного вторгнення

У Рубіжному Віка жила в зоні активних бойових дій — її квартира розташовувалася на околиці, поруч із лісом. Тож родина спочатку поїхала до бабусі, де єдиним сховищем було місце за шафою. А коли повернулися у квартиру, змушені були ночувати в підвалі. 

— Там було не так страшно, як дискомфортно, – каже Віка. Найбільше обурювали люди, які попри все чекали, що зараз у підвал увірвуться росіяни та будуть “їх визволяти”. Вони дійсно в це вірили.

Час евакуації

Настав момент, коли Віка з мамою вирішили спробувати евакуюватися. Дівчина зізнається — це була найстрашніша ніч.

Зникло світло, телефони розрядилися, втратився зв’язок із реальністю, у підвалі зупинився час і не було різниці між розплющеними очима та заплющеними — усе суцільний морок.

Віка з мамою під обстрілами, коли навколо все вибухало, пішли в центр міста, щоб шукати евакуаційний автобус. І знайшли його.

— Тепер у нас уже є дві квартири, у яких завмер побут нашого покинутого життя.

Але в другу є сподівання повернутися — її боронить Вікин ведмедик.

Багато дітей та підлітків страждають від цієї жорсткої війни, що розпочала Росія. Багато з них лишаються сиротами. Раніше ми розповідали історію 14-річного Юри з Бучі, що вижив, але втратив батька.