Ігор Зіньківський — 17-річний підліток з невербальним аутизмом. Це означає, що він не розмовляє. Проте це не заважає активному парубку здобувати призові місця на олімпіадах із плавання.
Також він вправно їздить на велосипеді, полюбляє грати в ігри на комп’ютері та робить усе інше, що і звичайний підліток.
Діагноз
Хлопець до п’яти років не говорив. Ігорю було складно поставити діагноз. Багато лікарів казали, що це може бути туговухість, а невролог і поготів припустив, що батьки надумують проблеми в дитини.
І лише потім у громадській організації провели діагностику і підтвердили аутизм.
Ми почали шукати “чудодійну таблетку”: побували за кордоном, продавали все, що можна, аби допомогти вилікувати розлад.
— Нам допомогла поведінкова корекція, але ми згаяли дорогоцінний час на пошуки цієї “диво-таблетки”. Це наша найбільша помилка, — визнає мама Олеся.
(ілюстративне фото)
Як усе починалося
В дитинстві Ігор відвідував садочок з перервами, розповідає його матір Олеся, адже сім’я постійно переїздила з Вінниці до Києва та навпаки. Тож Ігор був не готовий перебувати у групі однолітків, коли пішов до першого класу школи.
Крім того, Ігор не розмовляє, а користується альтернативною формою спілкування — за допомогою картинок.
— Нас не хотіли брати ні до спеціальної, ні тим більше — до звичайної школи, аргументуючи тим, що дитина з такими порушеннями розвитку не може навчатися серед нормотипових, — розповідає жінка.
Олеся каже, що вони пробували також індивідуальне навчання, але швидко його припинили.
(ілюстративне фото)
Ми вважаємо, що навчатися вдома неприпустимо. Згодом хлопець потрапив до спецшколи: ставлення було чудове, але дитина має бути в інклюзії.
Це важливо не тільки для Ігоря, але й для його оточення: як дитина навчається бути серед людей, так і соціум вчиться розуміти й приймати її.
Історія Ігоря мотивувала створити громадську організацію, до якої долучилися батьки дітей з аутизмом, які мали такі ж проблеми.
Шкільні часи
Загальноосвітня школа була не готова прийняти хлопця, тож батьки навіть готові були судитися з місцевим департаментом освіти за право Ігоря на освіту.
Та департамент пішов на зустріч, і в школі створили ресурсну кімнату, яка дає змогу навчатися дітям з аутизмом.
Тож крім Ігоря в школі змогли навчатися ще троє дітей з таким захворюванням.
— В нього була чудова перша вчителька, вона переживала і постійно запитувала, цікавилася в нас, як бути та що робити. Ми з чоловіком розказували та інформували її, а ще — батьків однокласників.
(ілюстративне фото)
Олеся каже, що з часом діти взагалі перестали реагувати на особливість Ігоря.
Також присутність Ігоря в класі допомагала і вчительці. Наприклад, син важко переносить шум у класі. А з часом діти самі почали поводитися тихіше. Організаційно клас дуже відрізнявся від інших.
А ще поруч з Ігорем був його батько, адже він працював асистентом вчителя, спочатку як волонтер, а потім здобув профільну освіту.
Життя звичайного підлітка
Попри всі проблеми, Ігор дуже активний хлопець: займається плаванням та любить кататися на велосипеді. А ще — здобув перше місце на спеціальній олімпіаді з плавання.
Також хлопчик займається звичайними підлітковими справами. Любить грати в комп’ютерні ігри та дивитися відео в інтернеті.
Зараз Ігорю 17 і він навчається в сьомому класі. Це зумовлено тим, що до першого класу він пішов в 11 років, бо постійно долав труднощі з навчанням у державній школі.
(ілюстративне фото)
Мама хлопчика каже, що навчатися в школі можуть діти навіть зі складною формою аутизму. Головне — правильно організувати інклюзивне навчання.
Батьки вже замислюються про майбутнє хлопця. Вони розглядають варіант підтриманого проживання для сина. Вони хочуть бути спокійними за майбутнє дитини.
Ігор — сильна дитина. Такою ж сильною є і 16-річна Софія. Вона з дитинства хворіла, і їй могла допомогти тільки трансплантація.
Раніше ми розповідали про історію Софії та як їй допомогла трансплантація.